~5~

Відкрила сумку.

У ній лежали мій ноутбук, відеокамера у чохлі та кілька записників.

Трохи вагаючись, глянула у вікно: татуйований пильно стежив за мною, ніби підозрюючи якийсь підступ. Він нетерпляче махнув рукою, даючи знак пришвидшитися.

Я зітхнула.

Ще невідомо, чим може закінчитися ця зустріч із перевертнем. Він може подумати, що я йому чимось загрожую чи вважати мене небезпечним свідком. А в такому разі ніхто не дасть гарантії, що моя розумна й гарна голівонька протримається на плечах бодай півгодини.

Ну і навіщо я запхала обладнання в багажник?

Зараз швиденько схопила б щось, хоча б ін’єктор, і мала б чим захищатися.

Але цей хижак не дасть мені навіть відкрити багажник.

Взяла в руки чохол із камерою і поспіхом вилізла з автівки.

— Можна швидше переставляти ніжками, лялечко? Я не збираюся чекати до вечора!

Обличчя перевертня мало вираз крайнього роздратування.

Я ледь не зачепилася об гілку.

— Ой, твою ж... Іду я, іду! — психанула. — Я не маю здібностей до надзвукової швидкості.

Він нахилив голову.

— Розумом ти також не блищиш. Давай сюди камеру. Карта пам’яті там?

Я неприязно кивнула.

Простягнула чохол татуйованому, думаючи про себе, як важко працювати дослідником!

То погані погодні умови, то понаднормові польові виїзди, то фінансові витрати з власної кишені, то... грубі й невиховані перевертні, які не хочуть видавати своє існування, то керівництво, яке не розуміє власних співробітників.

І ніяких тобі бонусів, одні проблеми!

Незнайомець швидко перевірив наявність карти у слоті й почав роздивлятися вміст записів на камері.

Його брови зійшлися на переніссі й надали чоловікові ще суворішого вигляду.

І навіщо тут стояти напівголим і світити своїми м’язами? Уже три тисячі разів можна було вдягнутися!

Я не втрималася:

— А ви що, ексгібіціоніст?

Очі красунчика відірвалися від перегляду моїх записів.

— Що? Ексгібіціоніст? З якого це дива?

Мої плечі самі собою зробили невизначений рух.

— Ну, ми тут уже довго стоїмо, а ви досі не вдягнулися, не зважаючи на погоду. Я подумала, що вам подобається хизуватися своїм оголеним тілом.

Він закотив очі.
— Логіка теж не твоя сильна сторона, лялечко. Температура мого тіла дозволяє мені бути без одягу й не мерзнути. До того ж, — холодно оглянув мене з ніг до голови, — я не думав, що мою ранкову прогулянку прекрасним осіннім лісом порушить допитливе, нахабне дівчисько, яке зніматиме мене на камеру.

Чітким рухом його пальці натисли кілька кнопок і дістали зі слоту карту пам’яті.

Потім однією рукою простягнув мені камеру.

— Тримай і швидко їдь звідси. Щоб я тебе тут більше не бачив. І ще одне, — він зробив м’який крок назустріч. — Раджу тримати свого язика на замку і не базікати направо й наліво про людей, що можуть приймати звірину подобу.

Я розгубилася.

— І це все?

Він не зрозумів.

— А що ще?

Почала перераховувати з виглядом знавця, демонстративно загинаючи пальці:

— Дістати зброю, ліквідувати непотрібного свідка, вивезти в ліс подалі й закопати десь під деревом, засипавши зверху хлоркою та землею.

Татуйований важко зітхнув. Він мав вигляд страдальця, якому доводиться терпіти поруч із собою розумово відстале створіння.

— Ти що, передивилася фільмів? Їдь звідси, поки ціла, і не дратуй мене, лялечко! В мене ще купа справ.

Здивовано зробила крок назад, не розвертаючись — а раптом нападе зі спини?

Та красунчик, схоже, і справді нічого більше не збирався робити зі мною.

Швидко дісталася машини й заскочила в неї, зачиняючи дверцята, поки той хижак не передумав.

Автівка завелася без проблем, і я плавно об’їхала кремезну фігуру перевертня, покидаючи це місце.

Дивлячись на силует, що поступово віддалявся, я задумалася.

Цікаво, а що б він зі мною зробив, якби дізнався, що всі записи з камери я встигла перекинути на ноутбук відразу після зйомки?

І що вони зараз знаходяться у електронній папці мого ноутбука під назвою «Робочі матеріали»?