~4~

Мене ця його поблажливість розсердила.

В кінці кінців, я займаю важливу посаду, я спеціаліст із захисту довкілля. Мій прямий обов’язок — вирішення проблем, що виникають, коли життєдіяльність людини перетинається з територією диких тварин.

— Можна подумати, що на моєму місці ви вчинили б інакше!

Татуйований підняв брову:

— Я не маю звички рознюхувати чужі таємниці.

Я розправила плечі.

— Звісно, ви рознюхуєте щось інше!

Незнайомець напружився, і я швидко відхрестилася від своїх слів:

— Ну, тобто... це неважливо. Але ця ситуація — безпосередня зона моєї відповідальності, якщо хочете!

Я відкинула волосся.

— Звісно, я зробила певні записи щодо побаченого! І прослідкувала за вами, зізнаюся!

Чоловік дивився прямо на мене.

— А повернулася навіщо, лялечко? Не терпілося зафіксувати небачену досі дивину?

Я схрестила руки на грудях.

— Звичайно! А навіщо ж ще? Про такі речі я маю звітувати, між іншим! Це ж нонсенс: людина, що може обертатися на звіра! Люди вважають, що перевертні живуть лише у казках, а під їхнім носом розгулюють живі персонажі легенд!

Незнайомець звузив очі, демонструючи погрозу всім своїм виглядом.

— І кому ти що встигла розпатякати, дівчинко?

Мені стало незручно.

Що мені відповісти?

Я ж уже наступного дня показала Тимофію Андрійовичу, нашому керівникові, свої звіти. Описала усе, що бачила, сподіваючись побачити шок на його обличчі. Але натомість він ледь не покрутив пальцем біля скроні. Почав пропонувати невелику відпустку, казати щось про перевтомлення.

І це мені — такій відповідальній працівниці!

Звісно, я почала сперечатися, я ж мала якось вмовити його мене вислухати.

Але Тимофій Андрійович вийшов із себе і як давай на мене кричати!

Певно, той крик чули всі колеги.

Горлопанив щось про манію величі у вчорашніх студенток, які тільки й думають, як звернути на себе увагу.

От я і почала слідкувати за цим... гм... як його назвати... чоловіком? Звіром? Коротше, за цим перевертнем!

Я мала зібрати доказовий відео-, фото- та аудіоматеріал. Необхідну базу, з якою зможу прийти до керівництва і довести, що я не божевільна і не вискочка.

От тільки я дещо прорахувалася, бо цей татуйований хижак винюхав мене, спіймав і тепер чекає відповідей.

І що він тепер мені зробить?

Вб’є, як небезпечного свідка?

Ой, матінко... і якого ґеґа я у все це полізла...

Я підняла очі на обличчя чоловіка:

— Мені не повірили на роботі... Тому я хотіла зафіксувати докази моїх слів.

Він простягнув руку:

— Давай сюди відеокамеру. І флешку не забудь!

Опустивши голову, я попленталася до машини, де лежала камера.

Трясця!