~1~

До моєї спини різко притиснулося щось тверде й гаряче.

Міцні руки обхопили мене, не даючи жодного, навіть мізерного, шансу на звільнення. Моє тіло так щільно було притиснуте до чоловіка, що вже не здавалося окремим.

Гарячий подих обпалив шию ззаду.

— Не сіпайся, лялечко, бо буде боляче.

Я намагалася повернути голову, щоб бодай бічним зором побачити обличчя того, хто так нахабно схопив мене, але марно — він не дав мені цього зробити.

Мій голос тремтів і радше нагадував скавчання сліпого кошеняти, аніж дорослої дівчини:

— Будь ласка, відпустіть! Що вам треба від мене?

Незнайомець скривив губи в посмішці.

Я відчула це в його голосі.

До моєї шиї торкнулася густа борода, що трохи лоскотала шкіру.

— А ти не здогадуєшся?

Всередині мене все похололо.

Я та він.
Чоловік та дівчина.
Сам на сам у непроглядній лісосмузі.

Навколо — ані душі. Просити допомоги ні в кого. Можна роздерти горлянку хоч до крові, та ніхто не озветься.

Рука автоматично потягнулася до кишені, де мав бути маленький перцевий балончик, але вже на пів дорозі кремезна рука перехопила її одним рухом і завела за спину, фіксуючи.

Дідько! Єдиний шанс, єдина можливість для самозахисту, пішла псу під хвіст.

А що? Я вам не чемпіонка з боксу.
Карате та айкідо я теж не знаю.
Колись мій тато наполягав, щоб я записалася на курси самозахисту або на заняття із самбо, але я успішно й легковажно проігнорувала його нотації.

Та й узагалі, від такого велетня із здоровенними м’язами жодне самбо мене б не врятувало.

Навіть чоловік навряд чи вибрався б неушкодженим після зустрічі з цією скелею чистого протеїну.

То що вже казати про мене — тендітну дівчину невеликого зросту та худорлявої статури?

— Що, страшно? — незнайомець явно насміхався.

Та мені було не до сміху. Хоч би до панічної атаки не дійшло!

Ледве ворушачи язиком, я, затинаючись, запитала:

— Навіщо я вам? Що ви збираєтеся зробити зі мною?

Міцна рука притисла мене ще сильніше.

— З тобою, лялечко, ми зараз будемо розмовляти. — У туманному ранковому повітрі ненадовго зависла пауза.

— Р-р-розмовлят-ти?..

Його губи нахилилися до мого вуха й з насмішкою промовили:

— Так, розмовляти. Розмова — це коли двоє людей спілкуються. — Він замовк, а тоді продовжив: — Зараз я ставитиму тобі запитання, а ти на них відповідатимеш. Тільки чесно, зрозуміла?

Я важко ковтнула.

— З-з-зрозуміла.