Глава 19

Картина маслом: струнка, темноволоса жіночка вчепилась у волосся Ірини й намагалась видерти хоч шматок, своєю чергою мати тримала нападницю обома руками за зап'ястя, щоб та не здійснила задуманого. При нашій появі мати Влада, яку звали Віолетта (як я дізналась потім), відволіклась. Лисиця-перевертень, користуючись моментом, позадкувала назад у спробі звільнитись, та завадив килимок біля дивану, вона перечепилась і з ойканням повалилася на підлогу тягнучи за собою кривдницю. Віолетта опинилась у досить вигідному положенні – зверху, розуміючи що це її шанс, правою рукою відпустила волосся і стала щосили гепати матір по лиці. Ірина робила марні спроби закриватись руками, тоді Віолетта тримаючи лівою рукою за волосся, била головою Ірини об підлогу. 

– Що ви робите? – пискнула я. 

– Мамо! – Влад, на відміну від мене, не розгубився, підлетів до Віолетти, схопив за талію, щоб зняти. – Відпусти негайно! 

Я підбігла слідом, звільняючи одну руку від волосся жертви. Жінка махнула рукою у спробі вдарити й мене, відсахнулась завдяки рефлексам. Влад таки відірвав свою матір і всадив її у крісло, а я допомагала піднятись Ірині. В неї була розбита губа, роздертий лоб – Віолетта явно не стримувала своїх поривів. 

– Що ти собі дозволяєш? – цей гарчащий голос, навіть мені страшно коли він так говорить, краще б вже кричав. – Ти доросла жінка, мамо. Що ти тут влаштувала? 

– Це не твоя справа, – ну точно рідня, пропалювали очима один одного. – Я розберусь сама, що мені можна, а що ні! 

– Ти ганьбиш мене. В чужому домі. Дозволяєш так, говорити про свого альфу! Нагадай як саме: «безпородний пес»? 

– Ти мій син! 

– Я твій альфа! – він зітхнув. – Де батько? 

– Чекає в машині. 

– Їди до нього, – грубо наказав. – Я зараз підійду. 

Як тільки за жінкою зачинились двері, Влад звернувся до нас вже більш звичним тоном:

– Вибачте Ірино, – мама лише кивнула. – Даш, в мене зріє серйозна розмова вдома, на ніч не приїду. Залишись сьогодні у Рити, будь ласка, щоб я не хвилювався. 

Пішов, не дочекавшись відповіді. А в кімнаті вже зібрались всі присутні в домі, та ніхто не наважився поставити хоч якесь питання. Ульяна Дмитрівна і Христина пішли до ванної кімнати, приводити зовнішній вигляд Ірини в порядок. Я сіла на диван, відкинулась на спинку і тяжко зітхнула. Рита обережно сіла поруч, Андрій з іншого боку. 

– Залишишся? – запитала подруга. 

– Ні, – я дивилась на стелю, мозок закипав. – Вдома Герда, зачинила її в кімнаті. Вона весь час знаходилась біля мене в ліжку, сумує. До того ж треба розрахуватись з робітниками. 

– Тоді я поїду до тебе, – зголосилась вона. 

– Не варто, – заперечив Андрій, поклав свою руку на мою. – В тебе і тут є кого захищати, я поїду. 

Рита нічого не сказала, та цього жесту, чи то підтримки, чи то пестощів не помітити не могла. 

– Як ви, після отрути? – нарешті запитала, те що мене так цікавило. 

– Ми – відмінно, – взяла слово дівчина. – Христина зробила все необхідне до того, як ми обернулися. Для зграї все пройшло майже без наслідків. 

Я подивилась на Андрія з німим питанням, той не примусив довго чекати відповіді:

– Як бачиш – живий, – я насупилась, він поспішив продовжити. – Прийшов до тями наступного дня. Моє тіло краще опиралось отруті, через день вже як новий. 

Ще трохи поспілкувалися, Ульяна Дмитрівна запевняла, що ми – завжди бажані гості, Христину взагалі закликала приходити якомога частіше. «Ти хороша дівчина, мені подобається як ти впливаєш на Женьку» – сказала сестрі, вона аж зашарілася. Дивилась на мене з благанням, щоб ненароком не згадала той випадок, на Хелловін. 

Робітники свою справу добре знали, повернувшись додому ми спостерігали закінчення роботи останнього вікна. 

– Господарко, – гукнув старший з монтажників. – За вашої відсутності приходила сестра, казала… 

– Яка сестра? – зблідла в мить мати. 

– Ну, Ваша… – зам'явся чоловік. – Старша! 

– У мене немає ніякої сестри! – гаркнула вона. – Що вона хотіла? 

– Вас. – понуро відповів, картаючи себе за втнуту дурницю. 

– І? 

– Я сказав, що вдома нікого немає. Вона – що терміново треба забрати свої речі, казала що ви в курсі справи, забігла на хвилин п'ять, вийшла з пакетом. І все. 

– Твою ж… ! – вилаялась жінка. 

– Там же Герда! – підхопилась я. 

– Там моя комора! – зло вигукнула Христина. 

– Викликати поліцію? – запропонував робітник. – Я точно можу описати її, якщо вона щось вкрала… 

– Описуй. 

Він замислився, пригадуючи найменшу деталь, складка між брів тому підтвердження. 

– Жінка не худенька, не скажу що бачив її фігуру, все ж вона була у чорному зимовому пальті. Ріст, приблизно, метр сімдесят. На голову накинула капюшон, та пасма волосся, точно пам'ятаю, каштанового кольору. Трохи розкосі очі, світлі, здається блакитні або сірі, – подумав ще трохи. – Вигляд має цілком забезпеченої жінки. Дещо старше вас. 

– Губи були нафарбовані, – додав інший робітник, прислухаючись до розмови. – Темно-червоним. Бордовим! 

 Ось і автопортрет лютозвіра, сумнівів в тому, що це саме вона, не було, мати підтвердила. Що цій жінці було потрібно в нашій хаті? Вона точно знала: вдома нас не буде. Звідки? Рись стежить за нами? Може вона в змові з мисливцями та насправді вони за нами стежать? Або хтось нас здав…  Як я вже переконалась, добровольці знайтись могли. 

– Небезпечно йти туди, – підтвердив мої власні думки Андрій. – Вона могла утнути що завгодно! 

 Ми відійшли від робітників, щоб ті нас не чули. І собі чоловіки стали працювати ще завзятіше, вважали, що ми обговорюємо їх працю. Подивитись було на що, постарались на славу. Старі дерев'яні рами давно відслужили свій вік, часто я помічала протяги деінде. 

– Я піду перша, – «геройствувала» сестра. – На мене не діють методи проти перевертнів. 

– Ні! – твердо настояв альфа. – Вони вже знають, що ти теж живеш тут і до того ж – відьма. І не якийсь аматор, а дуже сильна і навчена. Думаю, як раз, перша ціль саме ти.