Глава 15

Я була впевнена що цієї ночі лютозвір не сунеться. Занадто багато охорони для моєї персони, до того ж їй варто було б зализати рани. 

Влад категорично відмовився спати в моєму ліжку і змістити мене до сестри. Збирався вмощуватись відпочивати в кухні, на підлогу. Шляхом довгих сутичок було прийняте одне вірне рішення, яке б задовольняло обидві сторони, а саме, лягати в моїй кімнаті, на підлозі. 

Довго думки не давали заснути. Влад бентежив своєю присутністю, хоч й мирно заснув, тільки-но торкнувшись подушки. Дівчата здивуються вранці, коли чоловік вийде з моєї кімнати, бо до його приїзду вже спали.  

Біль вирвала мене з потоку кольорових снів, тепер я чітко усвідомлювала, перетворююсь. Я стогнала, стискала зуби, хапала руками простирадло. Якщо ці відчуття будуть переслідувати мене кожен раз, я помру раніше ніж планувала. Чоловік, обійняв мене прям в ліжку, зігріваючи пошкоджені тканини тіла людським теплом. Через пелену на очах я не бачила сусіда по кімнаті, але відчувала кожною клітиною тіла. 

Коли стала звіром, лежала великим рудим калачиком у шматках розірваної нічної сорочки. Біль відступив. Лиска не нервувати, відчувала себе спокійно навіть в компанії людини. Я прислухалась до себе, чи вірніше сказати нас? Щось змінилось, але що саме сказати важко. Руда заворушилась в обіймах, торкнулась носом шиї чоловіка, вдихаючи аромат. Приємно. Та оберталась вона не для того, аби ніжитись в обіймах, звір прагнув полювання. 

 Цього разу я не сперечалася діям свого другого "я", поводилась як сторонній глядач. Влад відкрив для мене двері з кімнати, потім і на вулицю. Руда попрямувала знайомим лазом на город, звідти у ліс. Охопив жах, вовки були всюди, лисиця нервувала. Подумки переконували її лишитись, не піддаватися паніці. Та втихомирило руду лише поява Влада. 

Блукаючи між дерев в пошуках невідомої здобичі я думала про своє. Чому лисиця так довіряє Владу? Невже я не маю вибору в коханні, бо за мене все давно вирішено? А як же Андрій, думки про нього і на мить не покидали. Хвиля обурення накрила з головою, пухнастій він не до вподоби. 

Мандруючи осіннім лісом ми навчались прислухатися один до одного з рудою. Складалось враження, ніби лисиця не просто тварина, а звичайна людина, все розуміє, а сказати не може. Я зуміла абстрагуватись від всіх "задоволень" полювання, поринала у свій внутрішній світ і багато думала. Вже перед світанком я і Влад у вовчій шкірі бавились у листі, як малі діти, лиска грайливо покусувала того за вухо, хвіст. Повернення до хати проходило як в тумані, перетворення не пам'ятаю взагалі. 

Марина, відразу як дізналась, що в нашій хаті поселився ще один гість, поїхала. Наймала квартиру в багатоповерхівках у цьому ж селі. Чоловік оселився у вітальні, вдень поводились як друзі, вночі - як пара. Андрій, дізнавшись про "відносини"  тримався осторонь, це неабияк пригнічувало,  та на почуття звіра всередині це не діяло. Христина не втручалась у приватне життя, просто налагоджувати спілкування з Владиславом.  Лютозвір не з'являвся. Здавалось, життя налагоджується… 

3 грудня, четвер. Я пристосувалася до того, що Влад їде на роботу раніше за мене, прокидалась, готувала сніданок для всіх. Хлопець зазирнув до кухні привітатався, як завжди усміхнений, в домашніх спортивних штанах і оголеним торсом. Я не відмовляла собі у задоволенні розглядати гарне чоловіче тіло. Співмешканець прямував до ванної кімнати, судячи з рушника на плечі. Суспільне проживання вже дуже було схоже на "цивільний шлюб", я готую і займаюсь хатніми справами, він - купує продукти, ремонтує зламані речі, чим не подружжя? Живуть же люди без кохання. По селі й так ходять плітки, Марина, Рита і Ліля частенько розповідають цікаві подробиці (як би це смішно не звучало) МОГО ОСОБИСТОГО ЖИТТЯ. Село є селом. 

 Герда попередила про візит гостей, а згодом у двері постукали. Я насторожилась, та маючи досвід у перетворенні серед білого дня, по бажанні, пішла відкривати раннім відвідувачам. Тепер, завдяки властивостям звіриного тіла, я могла почути або унюхати те, чого ще не бачила за дверима, але запах геть не знайомий, цікаво. 

 Хоч й пройшло багато років, обличчя змінилось, з'явились зморшки, взагалі то, не багато, не впізнати її я не могла – мама. Стільки років пройшло, а вона стоїть на порозі мого дому, не наважується увійти. Найпершим бажанням стало кинутись у найрідніші обійми, та опанувавши себе, насупилась. Ну дуже я сумніваюсь, що прийшла вона просто так, бо скучила. Жінка дивилась на мене очима, повними сліз, не наважувалась сказати мені й слова. Я теж мовчала, бо не знала що говорити. 

– Мама? - почула я позаду себе. 

 Христина. Звичайно, мала не могла пам'ятати свою матір, та фото ніхто ніколи від сестри не ховав. Як правило, дівчина сама не хотіла бачити "зрадницю". Почуте змусило Ірину майже давитись власним риданням, вона переминала сумку з однієї руки в іншу, вибирала обличчя рукавом хутряної шубки. Дивна жінка, сама звір, а одяг вдягає з вбитих тварин, сподіваюсь хоч не з лисиці? 

– Чого ти прийшла сюди? - безцеремонно кинула гості сестра те, що в самої вертілось на язиці. 

– Я… - мати перевела подих. – Все поясню… 

– А ти питала, ми готові слухати твої виправдання? 

– Заходь, - я пропустила знайому незнайомку до хати, нічого слухати сімейні сварки зівакам, які проходили повз двору, Христина обпалила мене гнівним поглядом. Та я знала трохи більше за сестру і готова була вислухати. На жаль я так і не знайшла час розповісти те, що дізналась сама. Чесно кажучи, вже й не сподівалась колись побачити цю жінку, дарма. 

 Ірина зайшла вслід за мною до кухні, я лайнулась, бо приготований мною омлет трохи підгорів, геть забула за нього. Христина демонстративно залишила нас. 

– Ти снідала? 

– Ні, я тільки приїхала. 

– Роздягайся і сідай, – під час метушні на кухні я приходила до тями. – Скоро на роботу, Христині до школи. Доведеться почекати нас тут, якщо хочеш. Чаю чи кави? 

Бачила як тяжко жінці почати розмову, розуміла, винна вона лише частково, але образа на неї нікуди не поділась. Невже не можна було, хоча б намагатись, повернутись до нас раніше?