Глава 11

Я волала як навіжена і скоріше на Женю, він хоч був в нормальному стані. Думаю хлопець теж смакував алкоголь, та регенерація швидко впоралися з "отрутою" в крові. Він навіть не виправдовувався, стояв, потупивши очі в землю і притримуючи Христину під руку. Зате язик сестрички розв'язався, я вислухала багато нового для себе. Сподіваюсь, це говорить п'яна голова, а не сама Христина. 

 – Скільки ти випила? - втретє задала я питання, бо нормальної відповіді так і не почула. 

– Келих шампанського! - заявила вона нерозбірливо. 

– Від одного келику так не рознесе! 

– Мене і не рознесло! - вперлась вона "рогами". – Я абсолютно твереза! 

 Дивилась на сестру і згадувала себе у її віці. Христина не була гулякою, подібних проблем з нею раніше ніколи не було. На відміну від мене…  У свій час батькові приходилось нелегко з моїми викрутасами. Я тікала до нічного клубу по при заборону, поверталась додому під ранок, напідпитку. Тато гнівався, закривав мене у квартирі, не давав кишенькових грошей, а я вибиралися через балкон, бо жили ми на першому поверсі. Тільки зараз я розумію наскільки сильними були його хвилювання. 

 Може Христина й випила небагато, але організм не звикли до хмельних напоїв зробив свою справу. Як не крути, дивлячись на сестру, я чітко розуміла – випитий був точно не один келих.  

– Женю, я не розумію, в чому річ? - продовжувала я вичітувати хлопця. – Ти добивається того, щоб я була проти вашого спілкування? 

– Звичайно ні! 

– То може пояснишь? 

– Він не має тобі нічого пояснювати, – вклинилась Христина. – Ходімо! 

 Я проігнорувала, очікувала відповіді Жені:

– Ми дійсно пили лише ігристе вино, але…  - він замявся, почисав потилицю. – Я не думав, що воно так подіє. Тому і затримались, треба ж було якось їхати. 

– Так, молоді люди, – гаркнула я. –Зараз – по домівках, потім буду думати що з вами робити! 

 Я сподівалась сестра відразу піде спати, а поговоримо про сьогоднішній інцидент вранці, та де там… 

– Тобі не здається, що ти пхається носа не в свої справи? - почала с порогу. – Я не маленька дівчинка,  не потребує твоєї опіки. 

– Ти взагалі розумієш, я хвилювалась! 

– Я можу за себе постояти! 

– І що ти зробишь проти перевертня? 

– Та ось що! - Христина робила якісь паси руками і прошепотіла декілька слів на невідомій мені мові. 

 Ії руки запалали, як від коста. Самій відьмі шкоди не завдавали, а от фіранці на віконечку в вітальні ще й як. Тканина спалахнула в мить, почорніли навколо шпалери і рама. Я заверещала, вже хотіла бігти на кухню по воду. Та сестра оговталась і таки загасили пожежу тим же способом. Ми хвильову простояли мовчки, я не витримала перша:

– Не знаю як ворога, та мене ти точно відправиш у могилу! Йди спати, я тебе дуже прошу! 

 Щиро сподівалась – Христина вибачитися, але марно. Вона перестала зі мною говорити взагалі.  Останній вихідний день цієї неділі проходив якось мляво, голова боліла з ранку, ломали кісточки. Не вистачало тільки захворіти…  я пролежала в ліжку до ночі в обіймах вірного друга – Герди. З ранку на роботу, сну ні в одном оці. Певна, я ще б довго крутила, та за вікном почула виття.

– Чого тобі? - на подвір'ї стояв добре знайомий вовк, прийшов як і раніше. – Думаешь я буду тобі таємниці розповідати? Ага. Про Влада можу розказати, він як раз мене додому вчора підвозив! 

 Андрій у вовчій шкурі зіскалився, очі блиснули, наче ось-ось кинеться. Може інтуєтивно, а може геть втратила відчуття самозахисту, та знала, він мене не образить. 

– І танцювали разом, - я посміхалась, наче ці спогади приносили мені надзвичайну насолоду. – Ой, може тебе пікантніші подробиці хвилюють? 

 Актриса з мене відмінна, чи в театральний податися? Чхнути на все і поїхати, на велику сцену! Вовчисько розлютився не на жарт, слина з пащі капала, бо гострими зубами світив. А я все продовжувала випробовувати свою удачу на міцність. Дойшло до того, що Андрій почав перетворюватись. Це видовище я бачила вдруге, скажу, що більше таке бачити не хочу. А блондин встав з четвереньок на дві кінцівки, оголених, склав руки на грудях:

– Чого ти добиваєшься, Даш? 

Мені одній заважає його вбрання "у чому мати народила"? Здається почервоніла, і погляд не спускала нижче грудей - соромно. 

– А ти? - оговтавшись. 

 Стояли один навпроти одного, як оті діти, що одну лопатку поділити не могли. І головне, я ніяк не могла зрозуміти чого він так біситься? Ну відшив, дав зрозуміти – я його зовсім не цікавлю. Чого ж тоді вештається за мною, як вірний пес? 

 Наступна думка звалилася на мою голову, як відро крижаної води в мороз. Лисиця…  Я ж, начебто, перевертень-лис. Невже ці чари подіяли на альфу? Звичайно, він же сильний самець. Треба було лише зазирнути в очі чоловіку, щоб переконатись в своїх домислах. Напевне вовча сторона більш вразлива до природи перевертнів, от Андрій і ходив сюди, чуяв лиску. 

– Що? - вмить підхопився Андрій,  напевно на моєму обличчі щось змінилося. 

– Забирайся! - сказала тихо, але твердо. 

– Що? - наче заїло.

– Я сказала, щоб ти йшов геть. Не хочу більше тебе бачити. 

Брехала. Я б хотіла бачити його щомиті, але не такою ціною. Хочу щоб Андрію подобалась саме я – людина, а не вели дурнуваті інстинкти. Щоб я не робила, та насильно милим не будешь, то краще зараз обрубати всі кінці, ніж страждати. 

– Я не можу. 

– Ти що, глухий? Ти мені не потрібен! 

 Як гірко говорити ці слова, голос зривається, наче я ось-ось заплачу. Та зараз не час. Життя попереду, що ж, з рештою, мій світ не розколиться з його відсутністю. 

 Позаду співбесідника я почула кроки, хтось йшов, начей навмисно шарпав ногами, щоб його почули. Андрій теж розвернувся. Під світло вуличного ліхтаря вийшла Марина: гола, прикривша груди руками. Вона тремтіння, на її очах навернулись сльози. 

– Отже… - тихо проговорила, дивлячись лише на чоловіка. – Я була права. Вовк обрав її. 

– Марино, - він сіпнувся до неї, та передумав. – Але я обрав тебе.