Глава 10

"Любі читачі, тільки не бийте купцями за такі великі перерви між главами. Я виправлюсь! Потерпіть ще трохи, бо я з малюком ще й захворіла, на додачу."

 Як в один момент можна зруйнувало стосунки з усіма відразу? Легко. Варто лише, у пориві гніву, почути не те, що хотілося б. Дякувати Богу, що в мене є така сестра. Вона не лізла з дурнуватими запитаннями: "Чому ти плачешь? "," Що сталось? ", " Хто тебе образив? " , а обійняла і прошепотіла:

– Все буде добре, я з тобою! 

 Смішно, місяць назад ми сваритись через якусь дрібницю,  готові були волосся один-одному видерти. Тепер же, все, один для одного. 

 Я почула багато нового, але так і не отримала інформацію по яку приходила до Людмили Степанівни. Злякалась розмови, як боягузливе дівча, втекла. 

 – Завтра Хелловін, - до кухні ввійшла відьма, я якраз готувала борщ, щоб розслабитись. – Але шкільне свято – сьогодні. Спочатку буде концерт, а після – дискотека. Запрошують усіх, ходімо, розвіємось?!  Там точно буде Рита. 

 Вперше Христина звала мене у свою компанію, сказати відверто – не хотілось йти, але заради сестри я це зроблю. 

 Наступні півтори години ми обирали образ, Христина собі не зраджувала, вдягнулась, як така собі відьма двадцять першого століття, з важливими атрибутами: конусним капелюхом та мітлою. Я ж перетворилась у таку собі вампіршу-спокусницю. Одягла довгу чорну сукню до підлоги, з пікантним розрізом по ліву ногу, такого ж кольору туфлі на підборах. Облича висвітлила пудрою, позичила в сестри вставні ікла, наярувала губи криваво-червоною помадою. 

 Сподіваюсь хоть кровососів не існує і вовки мене не загризуть. 

 Чотирьох колісного коня ми не маємо, тож довелось до школи йти пішки, я вже сто разів проклята туфлі, бо ноги мерзли. На концерт ми встигли лише на кінець, далі починалась вечірка. Дітей з першого по восьмий клас батьки забрали додому, зате молодь, яка закінчила школу, зібралась ціла купа. Чому дивуватись? В селі немає ніяких розваг, окрім кафе, та і там не потанцюєш. Зрозуміла річ, алкоголь в школі заборонений, та хто сказав що його не можна принести у пластмасових пляшках з-під газировки?  Директор сказав. Та він же не перевіряв кожного. От і зараз Христина принесла мені стаканчик з чимось, явно алкогольним. 

 Риту я помітила не відразу, актовий зал величезний та й вдягнена вона була лячно – в костюмі привида-нареченої. Вона помахала мені, запрошуючи до компанії. Її оточували люди, незнайомі мені, або просто не впізнала через темряву з світломузикой та костюми. Христина привіталась з знайомими та пішла танцювати з подругами, Женя стояв біля столику з смачненьким та пильно споглядав на сестру.  Навіть одного хлопця "переконав" не підходити до четвірки дівок. 

 – Сумуєш? - запитала знайома, напевно помітила що я зовсім не цікавлюсь їх бесідою, а розглядаю все навколо. 

 Я лише посміхнулася, не маю відповіді на це питання:

– Хіба ти не маєш патрулювати ліс? - запитала не переймаючись що хтось почує, музика грала досить гучно. 

– Ну по-перше, лише трохи за восьму вечора, - пояснювала як для зовсім недалеких. – А по-друге, ми патрулюємо змінами, якщо якась небезпека, сповіщаємо зграю. Ми вміємо розмовляти подумки у вовчій шкурі. Хоть і регенерація у нас безумовна, та жодна жива істота не може жити без сну. 

 Мега розумом я ніколи не сяяла, та і дурной мене назвати складно. Та поруч з вовкулаками я саме такою себе і почуваю. Огидна відчуття. 

 Ми перекинулась ще декількома фразами, потім Рита пішла.  Я ще деякий час стояла на самоті, смакувала невідомий алкогольний напій. В голові помутніло, думки разом кудись розбіглися, а тіло, наче окремо від мене стало здригатись в такт музиці. Господи… Що вони намішали у напій, горілку? 

З перших акордів наступної пісні я зрозуміла – це танець для пар. Хоч діджей і попередив про “білий танець", тобто дівчата запрошують хлопців, ті запрошувати партнерів не поспішали. Тоді сильна стать взяла ініціативу в свої руки, на танцполі з'явилися перші танцюристи. Я спостерігала як Женя намагався запросити Христину, а та фиркала. Потім все ж пішла, Женя прошепотів їй щось на вухо, сестра розізлилась, вирвалась з обіймів і повернулась до подруг.  В нього хоть конкурентів нема – всіх розігнав. 

 – Ти не квапишся мене запрошувати, доведеться все робити самому, – почула я позаду. 

 Влад. Впізнала його лише по голосу, бо обличчя замальоване білою фарбою і костюм був незвичайним – ілюзіоніста. 

– Потанцюємо? 

 Як добре що перевертень не ображається, я наговорила багато зайвого. Та й він мав би перепросити, але сьогодні я не хочу говорити про сварки, душа потребує розваг. Выявляється, Влад тут від початку вистави, привіз хрещену, після, відвіз додому. Коли побачив що я теж тут, повернувся. 

 Потім були різні конкурси, найголовніший – конкурс костюмів. Ні я, ні Христина не перемогли, бо образ відьми та вампіра геть заїздженна тема. А от Владу поталанило, бо ілюзіоніст був єдиний, та якійсь дівчині з неймовірним артом на обличчі. Їм вручили по коробці пряників і цукерок в тематиці вечора. 

– Я поїду додому з Женьою, – підійшла сестра, коли час наближався до десятої. 

– На чому, мотоциклі? - обурилась. – Ти погоду бачила? Калюжі повсюду, впадете ще! І в цій шкірянці замерзнеш! 

– Даш, - її брови поповзли на лоба. – Ти поводиш себе як матуся. Женя - вовкулака, в нього відмінна реакція, нікуди ми не впадем. А якщо захворію – вилікую себе своїми ж настоянками за один день. Я поїхала, ти теж не затримуйся! 

  Як швидко вона виросла…  

 – Може запросиш? - запитав Влад, коли ми під'їхали до мого будинку. 

– Та ні, – швидко вигадала відмазку. – Тобі ще ліс патрулювати. 

 Христини вдома не було. Я вмостилася перед ноутбуком і коротка час дивлячись різні смішні відео. Стрілка годинника перевалила за одинадцяту годину, я почала нервувати. Набрала її номер телефону – вимкнений. Паніка наростила в душі, я намагалась себе вгамувати, виходило так-собі. Ну чому я не взяла номер Жені? Цілу годину я міряла кімнату кроками, іноді виходила за двір, перевірила, чи не поверталася парочка  додому. Нікого…  Лише б все було добре!