Глава 9

  Поверталася з роботи я на авто, на цьому настояв Влад, аргументуючи тим, що "нічого молодим, гарненька дівчаткам ходити одним". Наврятчи він дійсно переймався, випадків з нападу на людей, не було. Отже це простий підкат. Знайшов час, тут коїться казна що! 

 А вдома мене чекав сюрприз: накритий стіл, квіти та два задоволених облича – альфи сусіднього села та сестри. 

– Ми щось святкуємо? 

– Можно й так сказати, – Влад притримав для мене стілець. – Більше ніхто не постраждав. 

 Новини, звичайно, добрі, але…  Щось мене турбувало. Я не могла розслабитись й насолоджуватися смачною вечерею, приємною компанією та спокоєм. Цього всього не має бути, коли поруч вештає звір, який завдає шкоду близьким і просто невиним людям. У місті часто траплялись нещасні, а іноді і не дуже, випадки. Та чомусь я не зверталася на це уваги, може тому що я тепер знаю трохи більше? Чи пов'язані ті випадки з надзвичайним? Мені потрібно більше інформації… 

 Влад довго не засиджувався, поїхав. А я, за допомогою соціальних мереж зв'язалась з Ритою. Знайома залюбки поділилась інформацією про колишніх перевертнів, на щастя, одну милу бабусю-вовка я знала – Людмилу Степанівну. 

 В голові не вкладається, як ця добра, світла людина з гіпертонією могла колись бути вовчицею. Та план дій дозрів в моєму мозку і вже об одинадцятій ранку в субботу я стояла біля воріт сусідки. 

 Людмила Степанівна прийняла мене з привітною усмішкою, запросила на чаювання. 

–Хотіла тобі подякувати за Андрія, - пораючись за плитою, сказала мені. 

– Не варто, - я розгорнула цукерку, яку сама ж і принесла. – Я майже нічого не зробила. 

– Ти прийшла отримати відповіді на питання? - сіла навпроти мене. – Запитуй, люба. Розповім усе що знаю. 

– Ви знали мою маму? - для мене це було важливо. 

– Так…  - таємниче відповіла. 

– То ким вона була? 

 Жінка замовчала і впилась в мене проникливий поглядом, наче розмірковувала, чи варто мені це знати. Я і сама була не впевнена. 

– Чи знаєш ти, люба, що існують не лише вовки перевертні? - після відповіді продовжила. – Вовки є найбільшою популяцією, бо живуть зграєю. Вони захищають один-одного, обходять стороною конфлікти, які не стосуються конкретно їх самих. Інші представники перевертнів ведуть одиночний спосіб життя, часто їх обранці – люди, навіть не здогадуються про іншу сторону життя другої половинки. 

 Я слухала розповідь з широко розкритими очима, всмоктувала інформацію як губка.  Я мала певні здогадки, але не перебивала. 

– Дуже давно, коли у світі панував хаос і йшла кривава війна з відьмами, величезна кількість перевертнів була вбита. В нашій країні такого не було, скептично ставились до відьмацтва. Але "свята інквізиція", так вони себе називали, відправляла до України мисливців на відьом. З часом, мисливці стали полювати на перевертнів, переконані тим, що людина в звіриній подобі – це чорна магія, і лікуванню вона не піддається. Їх топили, спалювали, катували, четвертували, вішали…   Тут теж була війна, перевертнів проти мисливців. Але ці часи минули, тепер відьми і вовкулаки - дитячі казочки. Наша популяція поряділа, а інших перевертнів взагалі зостались одиниці.  Та одного дня до нашого села переїхала дівчина, - інтонація голоса бабусі змінилася. – Одна, без батьків та знайомих. Не сказати, що вона була справжньою красунею. Просте миле дівча. Та вона наче приворожить всіх місцевих хлопців, особоливо вовкулак. Це була Ірина. 

– Мама? - я й так знала відповідь на це питання. 

– Так. Знаешь, це особливість лис-перевертнів вабити до себе сильних самців. 

– Вона була лисицею? - оце дійсно несподіванка. 

Бабуся проігнорувала моє запитання:

– Так повелося, лисеня народжується лише у парі з сильним самцем. Й лише одне. Твоя мати покохала батька, простого хлопця, без надприродніх сил. Вони одружилися, перша дитина народилась лиска, Ірина жила щасливо. Вона була переконана, якщо вдалось обдурити долю, народивши від людини лиску, то і з другої спроби все вийде. Христина зовсім не пахла звіром, гени взяли своє, на світ з'явилась відьма. Але про це не знала ні Ірина, ні Олег - ваш батько. Тоді звір Ірини збунтував, інстинкти вопили на повну, змушуючи жінку шукати іншого батька для майбутнього лисенятка. Ірина боролась ще декілька місяців, наша зграя всима можливими силами підтримувала вашу матір. Я навіть вважала, що вона не витримає та зійде з розуму. В образі лисиці Ірина шипіла та кидала на колиску з Христиною, після цього випадку вона пішла. 

– Що з нею сталося? - було важко повірити в почуте.

– Ніхто не знає. Один молодий вовк з нашої зграї кохав Ірину, після її рішення підти – вирушив з нею і не повернувся. 

 Я мовчала, мені було гірко. Я вважала цю жінку жахливою матір'ю, ображалась на неї, а тепер? Тобто вона пішла, щоб ненашкодити Христині? 

– Вона обожнювала вас, – порушила тишу Людмила Степанівна. – За місяці проведені біля колиски, Ірина схудла, очі були вічно заплакані. Я сама бачила, вона б ніколи вас не покинула, аби це було в її силах. Ірина знала що Олег про вас попіклується. 

 Сльози бризнули з очей, я не змогла втримати емоцій всередині. Торнадо почуттів рушив мої кордони нормального і давно звичного. Було соромно за себе, я ж буквально ненавиділа мати, та чи винна вона у тому що народилась перевертнем? 

– Тобто я теж перевертень? - я витерла сльози тильною стороною руки. – Лисиця? 

– Так…  – я відчула в голосі нотки жалю до себе. – Для мене загадка те, що ти до сих пір не оберталась. 

– Краще б цього ніколи і не траплялось! 

 Я чула як відкрились вхідні двері і важкі, чоловічі кроки шли в наш бік,  сумніву не було – Андрій. Як же я не хотіла його бачити!