Глава 8

День виявився довгим. Хвилини тягнулися вічність… Чи думала я, що буду мріяти, коли нарешті покине мій дім Андрій? Одне шкода, я звикла до нічного гостя, кращого співбесідника можна лише уявити. Нажаль, тільки у вовчій подобі.

Христина спала до вечора. Дякувати Богові, не стала розпитувати про заплакані очі й розпухле обличчя. Розмова була довгою, дізналась цілу купу інформації.

Бабуся готувала з молодшої онуки відьму з дитинства. При всьому тому, сама даром не володіла. Христині на строго заборонила розповідати про їх спільні "пригоди". Виявляється, якась прапрабабуся була відьмою, ще й темною. Шура, так її звали, підготувала для потомків цілий колодязь знань: книги, зошити, фоліанти. Після неї, через п'ять поколінь, народилась обдарована дитина — Христина. Тепер моя сестра може почесно називатись білою відьмою, бо вперше використала свої сили рятуючи помираючу душу. ”Світлі — це не означає добрі, — сказала Христина мені. Це різні поняття, як червоний і помідор. Я можу і вбити." А ще, відьми дуже тісно переплітаються зі зграєю, бо надприродне тягнеться до собі подібних, потребує допомоги.

– Знаєш що дивно? - сказала Христина у кінці розмови.

–Що? - як на мене, то тут дивне абсолютно все!

– Відьмами стають старші діти.

– Хочеш сказати, я також відьма? - аж смішно стало.

– Це неможливо. Це означає що в тобі теж є щось надприродне, те що передалось тобі від батьків.

– Від мами, чи що? - її кивка я очікувала менше всього.

Ну дякую мамо, удружила! Та це лише припущення, чогось надзвичайного я в собі не помітила. Ніч теж пройшла у роздумах. До кімнати Андрія зайвий раз не заходила, лише по речі. Він намагався заговорити, та я ігнорувала будь-яку репліку. Що він мені може сказати? Зізнається в коханні? Це малоймовірно. Вибачитися? Навряд чи мені стане легше.

Вранці ми чекали когось зі зграї, що б той забрав Андрія. З ліжка хворий не підіймався, бо «турботливі» друзі забули привезти його речі, годувала його Христина. Вона ж заборонила йому обертатися, аргументуючи тим, що організм ще заслабкий.

Під'їхав автомобіль, дивно, цю машину я ще не бачила. Спочатку вийшов Артем, а потім вже знайомий мені чоловік – Мирний Владислав. Оце так зустріч!

– Ти? - здивувався знайомий, не дуже люб'язно.

– Припхався до моєї оселі та запитуєш? - настрій в мене був паскудний.

Влад здивований глянув на супутника:

– Дашо, — намагався згладити ситуацію Артем. – Це Влад — альфа сусідньої зграї. Йому терміново треба поговорити з Андрієм.

Очманіти можна, ще один вовк!

– То це вона?

– Ні, — річ йшла про відьомство. – Її сестра.

Мені не дуже хотілось бачити посторонніх у хаті, взагалі нікого бачити не хотілося. Та чи запитав у мене хто? Якщо така справа, я можу послухати ці таємничі справи між альфами, моя територія — маю повне право.

– Чого приперся? - оскалився Андрій, побачивши незваного гостя. – Прийшов виконати справу з якою не впорались твої пси?

– Я прийшов поговорити, — не піддався він на провокацію.

– Немає нам про що розмовляти, — кричав Андрій. – Ви порушили всі можливі домовленості. Ти хоч розумієш що розпочав війну?

– Надію вбили, — на диво, Влад був спокійний. – Зграя знайшла її поблизу вашої території. Якби я був з ними, теж подумав на вас, хочу тебе завірити, в цьому випадку ти б теж лежав покійником в лісі! Її вбили перевертні!

– Ми нікого не чіпали! - дивно, наче й в образі людей, а гаркаються як звірі.

– Знаю, — він тяжко зітхнув. – Тоді б ти був готовий до помсти. Вже сьогодні всі новини волатимуть про вбивство бідної дівчини, копи вже прочісують ліс. Діло спишуть на маньяка, за саджають якогось бідолаху.

– Це означає, сюди забрів перевертень-одинак… - замислитися Андрій.

– Треба патрулювати ліс і села всю ніч, — висунув пропозицію Влад. – Хто зна, що йому або їм треба. Можуть постраждати невинні люди. Що по відьмі, можна чекати допомоги?

– Відносно, — хитнув головою. – Христина тільки пройшла ініціацію. Навряд чи її сили вистачить на щось інше, окрім лікування.

– Вже добре, раніше ми не могли розраховувати і на це.

От наглі морди, вирішили експлуатувати мою сестру за спасибі? Добро, звісно, робити треба, але ж і міру знати. Як-не-як вона ще дитина, її треба ходити до школи. А з іншої сторони, як що цей невідомий продовжить вбивати? Найгірше в ситуації те, що я зовсім безсила…

Життя повернулось у звичайний режим, на вихідні працювати не пішла – лячно повертатись додому в нічний час. Перевертень більше не приходив. Інколи телефонувала Рита, але про щось "таке" ми не говорили. Писала стара знайома з міста, запрошувала посидіти, потеревенити про життя, та ні часу, ні бажання не було. Христині ходити до лісу я заборонила, навіть у супроводі вовкулак. Хоч вже майже тиждень панувала абсолютна тиша, ніяких новин від постраждалих та зграї. І це, чомусь, лякало найбільше, як затишок перед бурею.

Вона здійнялась в ніч четверга. Ми мирно спали, коли Герда як навіжена стала гавкати. Я намагалась втихомирити звіра, та марно. А через декілька хвилин у двері гучно затарабанили. Я не поспішала відчиняти, та почувши знайомий голос таки відкрила. Спочатку на поріг ввалився Женя, голий, навколо стегон обмотаний лише якоюсь ганчіркою. Він ледь тримався на ногах, опираючись одною рукою за стіну, другою притримуючи ранений бік. Кров капала на підлогу, сам теж був вимацуваний. Слідом увійшов Влад на руках з не знайомою мені дівчиною. Він єдиний був вдягнена та не поранений.

– Клич Христину, справи кепські!

Мені довелось виконувати ту саму роботу, омивати поранення і готувати необхідне для лікування. Хоч ніхто не помирав — вже добре! Тепер з долонь сестри зривалось блакитне сяйво, заворожуюче видовище. Дівчину, зі зграї Влада, звали Діаною, вона отримала тяжкий удар в голову та втратила свідомість.

– Я маю йти, — сказав альфа, коли Христина завірила, що поставить на ноги обох. – Як закінчимо, я навідаюсь.

Я лише кивнула, погоджуючись. Влад різко схопив мене за талію, притягнув до себе, поцілував. Я навіть не встигла второпала що сталось, серце зробило шалений кульбіт, все повітря в легенях закінчилося.

– Це мені на удачу! - підморгнув і пішов.

Що він собі дозволяє? Та буду чесною хоча б з собою – мені сподобалось. Я не подати знаку що щось сталось, Женя обіцяв розповісти про невідомого вбивцю.

– До нас завітав лютозвір! - приголомшив він, тільки но я з'явилась у дверях.

– Хто?

– О, я знаю, — сказала Христина, промазуючи рану вже прийшовши до тями Діани. – Це перевертень — рись. Живуть вони поодиноко, але силу мають незрівнянну.

– Так, — погодився хлопець. – Вона, а це точно жінка, проривається на територію Вовчків.

– Що їй треба?

– Не зрозуміло, — Женя попивав відвар приготований відьмою. – На контакт не йде. Ми, разом з Діаною затримали її, поки не прийшла зграя Влада. Лютозвір добряче нас потріпала, вони погнали її геть.

– Чому лютозвір? - я була геть необізнана в цих звіриних справах.

– Це з міфології, — відмахнувся він.

Чи варто кинути все і їхати до міста? Те, що відбувається в Вовчках мені геть не подобається. Якщо щось трапиться з сестрою — я не переживу. Але.. Її дар. Вона знайшла своє місце. Чи можу я вчинити так?

Перші краплі вдарили по склу. Я вмостилась в кухні, на одинці, і слухала дощ. Думати не хотілось, через декілька годин йти на роботу, залишити Христину з двома понівеченими вовками я не могла. Що ж, попрошу Влада, щоб зостався до вечора, якщо в нього немає невідкладних справ. Якщо він з'явиться…

Він з'явився. Трохи змучений, на щастя — не поранений. Залюбки погодився на моє прохання. Про поцілунок ми не говорили.