Розділ 13

Настя здригнулася та закричала від болю, що охопив все тіло. Не існувати було боляче, а жити — ще більше.
Хтось тримав її лице міцними руками, але її очі майже нічого не бачили, ніби у новонародженої дитини, всі обличчя розпливались.
— Я був впевнений, що ти просто збожеволів, — почула вона сповнений радості голос, в якому беззаперечно впізнала голос Джея. — Але тепер, коли вона знов з нами, я тобі вірю.
Настя важко випхнула руку, щоб дати цій огидній пиці ляпаса, але вийшло ніжне поплескування, що викликало чергу сюсюкань та захоплення з боку Джея.
— Поверніть мене назад, — вигукнула Настя, та сіла в пластиковій ванні, яка стояла посеред вже знайомого їй підвалу-клубу. — Я маю добратись до Темного Світу.
В приміщенні було ще декілька Звірів, окрім Богдана, Джея та Вів'єн, всі у чудернацькому вбранні, масках та з чимось на кшталт пальмових гілок в руках, та один з них виразно покрутив пальцем у вилиць.
— Вона не марить, — грубо сказала Вів'єн та виразно подивилась на того Звіра. — Вона подумки ще в іншому світі. Там може бути все що завгодно.
— Вітаю в Харкові, — радісно сказав їй Богдан.

— Ви занадто рано мене витягли, — намагалась запевнити Джея Настя, поки той вів її сходами, накинувши їй на плечі ковдру, яка була її єдиним одягом. — Там був Марк, міг бути Михайло, був Темний Світ, де могли бути Звірі, що мали мені допомогти.
Джей її ласкаво, але дуже неуважно слухав.
— Тобі треба зараз відпочити та виспатись, — серйозно сказав він. — Богдан вже наварив тобі смачного чаю з місцевих трав, що посилять контакт тіла з цим світом, та остаточно повернути його назад. Ще тобі треба поїсти глини, не переживай, вона смачна та їстівна. Тоді ця земля тебе прийме.
— Я не хочу, щоб ця земля приймала мене, — похмуро казала дівчина. У неї страшенно боліли ноги, ніби вона була тією казковою русалонькою, що йшла землею та була як леза. — Мені треба в Темний Світ, до Михайла.
Джей обхопив її руками та Настя застигла, зазирнувши в темне провалля його чорних як сама пітьма очей, зовсім як ті парості в кутках Кардіори, яка з кожною хвилиною все більше здавалася лише занадто реальним сном.
— Забудь про помсту, ти вже померла, намагаючись помститись, пам'ятаєш? Михайло — просто хворий покидьок, та ти уявити не можеш, скільки їх є в нашому, та й у звичайному світі. Він — не твоя справа. Ти маєш жити, бо тобі дали другий шанс. Розумієш мене? — з цими словами він обійняв її та міцно притис до грудей.
Настя заплакала, сльози самі по собі текли з її очей.
— Але я маю... — намагалась вона щось сказати, поки захлиналась слізьми. — Я маю знайти...
— Я зроблю те, що мав зробити одразу, — сказав Джей. — Я знайду тобі, як каже Богдан, Звір-френдлі психотерапевта, щоб ти пережила цю травму, бо як для однієї людини ти пережила забагато.
Настя застигла в цих міцних обіймах, що обіцяли багато чого, окрім того, чого вона бажала, але голова стала важка, та їй захотілося спати, вона вже навіть не відчула, як Джей ніжно торкнувся її голови пальцями з вип'ятими кігтями.
— Спи крихітко... — сказав Джей, та світло для Насті згасло у сні.