Розділ 10

Те, що він так її назвав змусило дівчину тільки ще більше запевнитись в тому, що це саме той Марк з її світу. А якщо тут є він, значить, може бути й Михайло! Марк був їй потрібен, бо він міг привести її до нього, або ж до Темного Світу, до тих самих Звірів, про яких казав Богдан. Але треба було бути обережною. Адже в кіно про подорожі в часі вона чула про той самий “ефект метелика”, хоча з тієї події з Михайлом, вона зрозуміла, що все може бути набагато складніше.
— Звіть мене як вам заманеться, Марку, — вимовила Настя неголосно.
— Можна на ти, — сказав той, та торкнувся своїх вуст пальцями, поки невідривно дивився їй в очі.
— Добре, Марк. Але ми маємо дістатись Темного Світу, так, чи інакше.
— Я вам гарантую, що ми туди дістанемось, — сказав Марк. — Але я б хотів спершу поговорити з ректором університету щодо вашої ідентичності, бо я не готовий запрошувати незнайомих мені людей в цю експедицію.
Серце Насті впало. Адже вона не хотіла, щоб Марк дізнався про неї, вона була впевнена, що ректор не буде мовчати про те, звідки вона прийшла сюди. А як на це відреагує Марк, їй було невідомо. До того ж хоча вона не розповідала детально про Марка, у ректора могли б закрастись сумніви щодо його благочесності, що ставило під загрозу експедицію.
— Поза розмовою ректора, щоб би запевнило вас... тебе, в моїй доброчесності? — спитала похапцем Настя, трохи заїкаючись.
— Якби ти б дозволила прочитати твої думки, — вимовив Марк, дивлячись їй в очі.
— Ти серйозно?! — вигукнула Настя.
— А що тебе дивує? Чи лякає? — закрадливо спитав чоловік.
— Я... — Настя втратила подих. Чоловік був занадто близько, вона відчула як її кинуло в жар від хвилювання. — Краще поговоріть... поговори з ректором.
Марк окинув її прохолодним поглядом, та відвернувся.
— Добре. Я буду чекати на вас всіх в бібліотеці завтра після Години Левів, якщо ви так серйозно налаштовані, та те, що скаже ректор мене влаштує. Магічна наука потребує молодої крові.
— Що таке Година Левів? — пошепки спитала Настя у Ліори.
Марк кинув на неї задуманий погляд, але більше нічого не сказав, піднявся та пішов геть, а разом з ним й всі інші учасники пригоди, окрім Ліори.
— Він такий дивний! — з захватом видихнула Лютець.

— Ліора, ти маєш дещо знати, — похапцем, ковтаючи слова казала Настя своїй новій подрузі, поки вони поволі спускались галереями, в яких дув холодний вітер. — Всі ці подорожі між світами... вони не просто викликають захват. Вони вбивають.
— Мої рослини теж вбивають, подруго, — посміхнулась дівчина, та відвела погляд фіялкових очей. — Мене це не відлякує від ідеї потрапити до териконів Темного Світу. Я бажаю цього найбільше у світі. Кажуть, той світ більш справжній, ніж цей, та там немає... цього, — Ліора зупинилась, та показала на темні парості, що пробивались крізь сірий, майже білий камінь галерей. — Я мрію потрапити у стабільний світ, що не буде пульсувати у моєму сприйнятті, наче велетенське серце, та зможу відчувати, що тверда поверхня — це тверда поверхня, а не примарне полотно, що ось-ось розсиплеться крихтами. Ті хто носять душі драконів не відчувають примарності цього світу, але для мене то мука, наче бути зачиненою у пекельному сні, з якого не можеш вирватись. Мій батько колись пішов туди, але загинув, не дійшовши навіть до перших провісників переходу.
— Як загинула твоя матір? Вибач, якщо це питання тебе ранить, Ліоро, — спитала Настя, наважившись зробити це.
— Це... це не секрет, Настася, — вимовила поволі Ліора, та сіла на ослін, що стояли у галереях для охочих перепочити чи насолодитись краєвидом. — Дракони, навіть у людській подобі, мають битись одне з одним у дуелях. Її вбив сильніший. Згодом він хотів вбити й мене, але Кардіора захистила мене.
Настя сіла поряд.
— Так я... я розумію. Дякую за одяг, до речі, — посміхнулась Настя.
Вона була одягнена у фіолетову складчасту спідницю нижче коліна з приємної на дотик тканини, чорні гольфи з гарним візерунком, просту білу блузу, та довгий чорний піджак, цей одяг їй позичила дівчина з сусідньої кімнати, що мала той самий розмір. Через це Марк, якщо це був той самий Марк, можливо навіть не зрозумів, що можливо вона з його світу.
Раптово, Ліора нахилила голову та обхопила плечі руками. Її погляд став пустим та відчуженим.
— Кляті привиди, — вимовила вона.
— Привиди? — здивовано спитала Настя. — Про що це ти?
— Я іноді їх відчуваю, — сказала неголосно Ліора. — Вони... я не можу пояснити. Я відчуваю їх, вони ніби тут, а ніби ні. Іноді здається, що я втрачаю глузд, хоча дракон, навіть напівдракон не може збожеволіти. Але це дуже близько до того, що кажуть про таких як ти, чи ректор, коли ваша свідомість здається, та занурюється у божевілля.
— Тут багато привидів, — вимовила Настя шоковано. — А я щасливець по життю. Я завжди боялась привидів.
— Я... я їх не боюсь, Настася, — сказала Ліора, швидко, ніби щоб не створити хибного враження. — Просто це моя дуже дивна риса. Я іноді відчуваю те, чого не відчувають інші.
Повз пройшла група молодих людей різного віку, хлопців та дівчат, та один з них зупинився поряд з ними. Він був дещо старший за всіх інших.
— Ліора, ти ще досі не підготувала роботу на конференцію, — суворо сказав він.
— Але ж пане Шахів, ви ж знаєте, що мені щось зле останнім часом, — запротестувала Ліора.
Це і є той самий Захар Шахів, зрозуміла Настя. Він був дійсно гарним. Каштанове коротке в'юнке волосся, очі чорні та глибокі, з дивним фіолетово-синім відтінком, ніби черешні, таких не побачиш у людей її світу. Високий та стрункий, але міцний, одразу зрозуміло, що він багато займався спортом.
— Підійди, будь ласка, до мене на цьому тижні, до Години Левів, та принеси з собою роботу. Ще побачимось! — вимовив він, кивнув Насті, та пішов геть.
— Шахів дуже серйозно ставиться до своєї роботи, й нащо я взагалі погодилась за ці кляті перлини брати участь у конференції, — вилаялась Лютець.
— Що за перлини? — спитала у неї дівчина.