Розділ 4

Богдан стояв поряд з Настею на пляжі, та дивився на море. Він був худим, але крізь бронзову темну загорілу шкіру вип'ялись міцні мускули, його тіло було вкрито різноманітними шрамами, які він, мабуть що здобув в чисельних битвах.
— Ти, мабуть що постійно тут плаваєш, — вимовила Настя, ніяково потираючи своє плямисте тіло.
— Здебільшого я рибалю, о-о-он там, — він показав на віддалену скелю в морі. — Але так, тут дуже гарно спостерігати за сходом сонця.
Настя побігла в воду.
— Обережно, був шторм та на берег викинуло багато металевих уламків! — крикнув їй Богдан, та кинувся за нею.

Настя сиділа на мілині та дивилась на різнокольорові мушлі, що викинуло на берег. Богдан сидів поряд, та дивився кудись в море.
“Ці Звірі дуже холодні”, подумала тим часом Настя.“Люди вже б десять разів зі мною переспали б, цікаво, що такого вони роблять, що так не хочуть зі мною це зробити?”
— Як щодо шлюбного ритуалу, зі мною? — спитав Богдан, який, мабуть теж про щось таке думав.
Настя насупилась, та похмуро подивилась на Богдана.
— Ти краще ще раз мене тим смердючим спреєм побризкай, може я той... як його... гомункул. Чи дубль.
— Чого ти ображаєшся? — він протягнув руку, та спробував її обійняти. — Звірі дуже небезпечні під час сексу. Справа тут зовсім не в тобі, крихітко, а в тому, що ніхто не хоче заподіяти тобі шкоди.
— Однак, ви її мені заподіяли. Я померла! Богдане, я справді померла! Що мені після цього вже ваш той секс.
— Але ж ти знов жива, — заперечив Богдан, та покинув спроби її обійняти, бо дівчина пручалась, та молодики неподалік вже почали підозріло на них дивитись.
— А могла бути ні! — з цими словами Настя підскочила. — Це все, що сталося, ваша провина. Ваша, та цього покидька, Михайла. Краще б якщо так мене любиш, сказав би, як його вбити та де знайти, — вона кинула це, та сердито пішла геть.
Богдан побіг за нею, хоча намагався це робити з максимально незалежним виглядом, ніби йому просто треба в ту ж сторону, що і їй.
— Нащо він тобі, Настя! Порівняно з ним те що казали про Марка, це просто квіточки! Він дуже кепська людина!
Настя зупинилась, обхопивши себе руками. А потім повернулась до хлопця, який як раз її наздогнав, та сказала:
— Я знайду його, чого б це мені не було варто!
— У тебе очі жовті, — повідомив їй Богдан. — Цікаво, я такого ще не бачив, у Звірів вони зазвичай чорні. Чи якого вони в тебе були кольору? — з цими словами він задумався.
— Ти вже навіть це забув. А я думала, в мене з тобою є шанс...
— Та у нас багато шансів! — розвів руками Богдан. — Мільйон шансів!
— Ви всі балаболи, — надулась Настя. — Ворожка сказала правду. У вас кишка тонка мені допомогти.
— Ти все ще одержима помстою...
— Ні! — гучно перебила його дівчина. — Не помстою, я хочу визволити душу матері, та вбити його, за те, що він зробив!
— Так це і є помста, — помітив Богдан. — Та це дуже нездорова тенденція, що загубила далеко не одного Звіра.
— А я тепер не Звір, — сказала Настя похмуро.
Вони стояли біля перекинутого човна. Богдан присів на неї, не прибираючи з її лиця напруженого погляду.
— Я теж це відчуваю. Та ким би ти не була, я застерігаю тебе від помсти. Я бачив багато молоді, що отак загинула, не важливо, чи це були Звірі, відьми, чи чаклуни. Я розумію, що Михайла ти не пробачиш, але він дуже небезпечний чаклун, халепа магічного світу, якого намагались вбити безліч разів. Краще б то був Марк... але хто ж знав, що це саме Розумовський використав тебе.
— Розкажеш мені про нього все! — жорстко вимовила Настя, підійшла до Богдана, та схопила його за комірець сорочки, яку він поспіхом до цього накинув на себе.
Богдан у відповідь торкнувся своїми вустами її, від нього пахло елегантним чоловічим парфумом та віскі, трохи тютюном.
— Фу, ти палиш, — сказала Настя, та відсторонилась.
Вуста Богдана замість цього почали подорож по її ключиці вниз, він всадовив її собі на коліна, зуби злегка вкусили за вушко. Вона відчула, що він її бажав.
— Так, — він звабливо їй посміхнувся. — Навіть твій запах змінився, — сказав він їй на вухо пошепки. — Але мені подобається.
— А коли це ти мене нюхав, — засміялась Настя.
— Поки ти спала, — серйозно відповів він, та подивився їй в очі чорними зіницями.
Він прикусив її шийку своїми гострими зубами, що перетворились на ікла, та вип'яв кігті їй у сідницю. Настя зойкнула.
Богдан одразу відсторонився, озирнувся навкруги, чи не було поряд людей, але вони були достатньо далеко, відпочивальників було небагато.
— Це те, про що я казав, — вимовив він. — Але якщо хочеш, можемо продовжити у мене вдома. Поїхали?
— Якщо обіцяєш бути ніжним, — серйозно сказала Настя.

Вдома у Богдана, у ліжку, він провів рукою з гострими чорними кігтями по її животу. Якщо у Джея кігті були чорні, мов обсидіан, у Богдана вони були медового відтінку. Дівчина відчула мурашіння, а рука тим часом опустилась нижче та пройшлась там, нижче, по дуже чутливому містечку.
— Ти дозволиш мені стати твоєю парою? — спитав Богдан, та торкнувся її вуст своїми.
— Ти маєш на увазі дівчиною? — спитала Настя.
— Ні, я маю на увазі інше. Але досить теревень.
Його дотики були гострі, та лишали подряпини, а тіло почало чорніти та збільшуватись, Настя зойкнула, бо збільшилось практично все, та це було не дуже комфортно. Вона вхопилась за його плечі руками, поки розгойдувалась під цима різкими рухами його стегон, та кігтями, що лишали не тільки подряпини, але й синці. Вона помітила, а точніше відчула одну річ... там, воно було гостре, та неприємно штрикалось всередині. А його рухи тільки ставали сильніші та глибші, та він не зупинявся, міцно притискав її до себе, та безжально дряпав кігтями, через що на простирадла почали бризкати дрібні краплі крові. В голові паморочилось від болю та задоволення, поки він її раптово не вкусив за плече гострими, як у вовка, іклами та не вилився їй всередину.