Розділ 2

Богдан відсторонився, щойно Настя відчула, як в її волосся та талію впилися гострі пазурі. Хлопець, що виглядав лише трохи старшим за неї, дивився на неї чорними очима з великими зіницями, що сяяли блідо-жовтим.

— Ти не знаєш, про що мене просиш, — сказав він. — Не розумієш.

— Які ви заморочені всі, — роздратовано пробурмотіла Настя, та відштовхнула його. Відсіла на іншій стілець бару, та нервово накрутила своє руде волосся на палець. — Добре, не хочеш, не треба.

— Ні! Я лише мав на увазі, що... — почав було Богдан, але Настя не слухала його.

Вона підвелася та вийшла зовні, одягнена в великі джинси хлопця та його футболку.

— Дурня якась, — пробурмотіла вона собі під ніс. — Я схоже що не така й вже й гарна для оцих Звірів, — вона зітхнула та подивилась в небо.

Настя повернулась та зробила собі каву в кавомашині, поки Богдан сердито на неї дивився. Вони обидвоє мовчали, бо не воліли розмовляти, кожен думав про щось своє. Хлопець включив великий телевізор та почав дивитись новини.

— А як ти опинився в Криму? — спитала дівчина. — У тебе ж нібито українське громадянство.

— Мовчки опинився, сів в літак та полетів, — огризнувся Богдан.

Настя відпила кави. Гірка. Взяла цукор, додала, та трохи відпила ще. Отак самий раз. Проте треба відмовлятись від цукру, чи які там правила для тих, хто повернувся з мертвих? Згадала маму. Знов захотілось плакати, навіть смерть багато не міняла, душа досі боліла.

— Я спочатку думав, що ти — часопривид, тому й почав тікати. Таке іноді буває, — промовив Богдан. — Але вони зникають швидко, а ти схоже що цілком реальна.

— А, — вимовила Настя з розумним виглядом, ніби зрозуміла, про що він. — Ти багато їх бачив? Моїх часопривидів?

— Насправді жодного, але вирішив, що все буває вперше, — сказав Богдан якось не переконливо. Майже одразу додав: — Добре, брешу, бачив одразу після твоїх похоронів. Не хотів просто тебе лякати цією темою.

— Так, це лякає, — погодилась Настя. — А що сталось з Джеєм? Він знайшов собі нову дівчину?

— Я не маю права тобі про це говорити, — відповів неохоче Богдан. — Я більше не його помічник, та не його друг. Хай робить, що йому заманеться.

— А мене все одно веселить, як ви всі заводите собі дівчат, а мені кажете, що я не розумію, чого хочу, — почала кип'ятитись Настя, бо це дійсно дратувало. — Схоже що для вас, Звірів, я дійсно другий сорт.

— Чесно кажучи, я якось не хочу спати з часопривидом, досі не зовсім вірю, що ти повернулась, — ніяково розсміявся Богдан. Та раптом став серйозним. — Але якщо ти хочеш...

Настя й правда почала думати, що там в них замість нормального сексу щось жахливе, тому в цей раз сама дала заднього:

— Та ні, дякую. Можливо й правда не варто.

— Я хочу показати тебе одній людині. Це прийнятно для тебе? — спитав хлопець.

— Що за людині, ти про що? — насторожилась Настя, але хоробро сіла поряд з Богданом.

Богдан перемкнув канал та деякий час не відповідав. А потім сказав:

— Це відьма. Я хочу знати, хто ти тепер, чи що ти, бо не впевнений, що ти — це ти, хоча все моє нутро каже, що ти це справді ти.

— Минулого разу це не дуже допомогло, вона не змогла зрозуміти, хто я, — сказала Настя задумано.

— Ця відьма стара. З кланом Джея старі відьми не хотіли мати справу, тому він послугувався молодими. Поки ти приймала душ, я з нею домовився про зустріч. Сьогодні увечорі. Добре?

— Добре, — Настя знизала плечима. — Ти мене налякав, я тепер сама на себе буду дивитись підозріло, хто ж я така зараз.