Звірі Мистецтва

Пролог

Настя потягнулася. Ніби спала дуже-дуже довго, та ось нарешті прокинулась. Вона відкрила очі. На неї дивилося безмежне блакитне небо, під нею був пісок, а на ній... на ній нічого не було. Вона спробувала зрозуміти, як тут опинилась, але пам'ять вперто відмовляла, хоча дівчина й нібито пам'ятала, хто вона така. Згадала своє гірке нещасне життя.

Разом з усвідомленням себе з'явилось гірке відчуття, ніби вона когось втратила. З хвилину вона кліпала очима на море, яке лизало їй ноги, а потім закрила їх руками, бо згадала, що втратила матір.

Подивилась на свої руки.

Шкіра була дуже дивна. Ніби клапті шкіри не збігалися по кольору. Треба було йти. Настя мружилась на сонці, намагаючись зрозуміти, куди їй так терміново треба йти, та підвелася. Вона відчула, що стала вища. Ніби як та менеджерка, що загинула, та тримала її в полоні. А може й була така?

Спочатку вона подумала що це російський Геленджик, де вона була заручницею тих змовників, але це було якесь інше місце.

Вона побачила рибалку, що прямував до берега на невеличкому човні. Рішуче пішла до нього, сорому не було, бо здається він зник разом з нею старою, тією ким вона була. Час було жити нове та дивне життя.

 

Щоб зрозуміти, що сталося, треба було повернутись до часу, коли один чаклун на ім'я Християн Якоб Нільсен*, помер на полі, розкресленому магічними знаками, та поряд з ним сконала одна з халеп магічного світу, Михайло, або Міхаель Розумовський.

Ось посічені тіла падають на землю. Ось падає з руки Розумовського пляшка, яку він, одурманений чаклунством, так й не зміг використати. Вона розбивається, а протичаклуни тим часом підходять до цих двох тіл. Рідина з пляшки, яка не була рідиною, спочатку інертна, розгоряється сильніше високим та злим полум'ям, та поглинає одного з них.

Дракониця, що шукала собі тіло, носилася над полем, шарахаючись від знаків більш вправних протичаклунів, та врешті решт знайшла волосся тієї, що носила його з народження та тіло протичаклуна, чиї очі ще були відкриті та чиє тіло ще билось в агонії.

Спалах.

Для драконів не існувало часу так само, як й для чаклунів-часовиків.

А саме це шукала Велика Дракониця, щоб втілитись знов. Вдалий час, та вдале місце. Та вона знайшла.

 

*Мова йде про головного героя іншої частини серії, книги "Чоловік, який вкрав час" та її продовження "Хлопець, що зруйнував час"




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше