Звір і Крила

– Командире, є візуальний контакт зі Звіром.

– Прийняв, Крила. У тебе все добре?

– Так, усе гаразд, видимість обмежена, веду вас за маячком. Відстань до точки вивантаження менше ніж кілометр. Що там у вас, Пашко?

– Нормально, суцільні воронки, тож рухаємося не швидко.

– Бачу, командире. Я полечу вперед трохи роздивитися.

– Підтверджую, але пильнуй там, обережно.

– Обережність – це моє друге ім'я. Кінець зв'язку.

Крила відключився, і Павло мусив сконцентруватися на навколишній місцевості, постійно оглядаючись на всі боки. Звір обережно просувався, оминаючи воронки від вибухів і боєприпаси, що не розірвалися. Кілька разів, коли поруч починали стріляти, їм доводилося ховатися у вирві й перечікувати.

Контейнер, який вони зі Звіром доставляли, був надто цінним: медикаменти та кров. Трансформеру довелося прийняти незвичну для нього форму чотирилапого транспортного бота, щоб нести на собі громіздкий вантаж і ще й Павла, який прилаштувався на спині.

Вони провели в дорозі кілька годин, пробираючись через сіру зону, щоб доставити критичні медичні запаси на передову. Залишалося зовсім недалеко, але вся земля тут була просто порита кратерами, і це ще більше сповільнювало просування.

– Командире, – протріщав у навушнику стривожений голос Крил, – Я над позицією. Засік ворожий безпілотник. Розвідник, або, можливо, бомбер. Прошу дозволу вийти на перехоплення.

Павло розмірковував. Ризикувати Крилами не хотілося, але, якщо це справді бомбер, краще зняти його ще на підльоті.

– Добре, дій, Крила. Але тримай пильність. Не наражайся на РЕБ або ППО.

– Прийняв.

Вони зі Звіром встигли подолати ще кілька десятків метрів, коли десь попереду пролунав вибух, і веселий голос Крил самозадоволено відзвітував:

– Мінус одна пташка в орків, командире. Сітка на пропелери, і ця клята штуковина рухнула вниз, розлетівшись на частини від власного БК.

– Чудово, молодець! – радісно стиснув кулаки Павло і поплескав Звіра по холодному металевому корпусу. – Піднатужся, Здоровань, ми вже зовсім близько.

До позицій наших вони дісталися за десять хвилин. Обстрілу не було, мабуть, Крила тимчасово засліпив ворожу арту. Передали вантаж і отримали порцію обіймашок, поплескувань по спині та кружку гарячого чаю для Павла.

Звір і Крила насилу поміщалися у шанці, але бійці завжди були раді бачити цих незвичайних трансформерів.

У Звірі було понад два метри зросту, та й завширшки ненабагато менше. Антропоморфний тигр зі сталі, титану і чого там іще, він виглядав горою м'язів, пазурів і іклів. І дуже любив теревенити з солдатами, травити байки, слухати їхні історії та голосно утробно сміятися.

Крила був зовсім іншим. За формою нагадуючи суперпрокачаний футуристичний байк, він міг майже миттєво розправити крила й злетіти у небо. Це була його стихія, і він міг ширяти майже непомітно у стелс-режимі або врубати реактивну тягу й перетворитися на стрімку лють.

– Пашо, спасибі тобі, брате, знову виручив, – міцно обійняв його комбат. – Не припиняю дивуватися твоїм друзям. Та й заздрити, якщо чесно. Мені б один батальйон таких бійців, то ми б за тиждень дійшли до Москви й поставили весь їхній клятий Кремль на коліна.

– Розумію, – сумно кивнув Павло, адже знав, що таких трансформерів, як у нього, більше не існує.

– Слухай, тут така справа, – зам'явся комбат, – У нас є тяжкопоранений, і ми не зможемо евакуювати його навіть у стабпункт. Йому б у місто. Зможете його забрати?

Павло обмінявся поглядами зі своїми металевими друзями.

– Не впевнений. З вантажем ми зі Звіром йшли до вас кілька годин. Та й це була жорстка поїздка, не думаю, що поранений це витримає.

– Я можу, – рішуче перервав його Крила. – Якщо зробите надійні ноші, я донесу його до Харкова хвилин за десять-п'ятнадцять.

– Але це занадто велике навантаження для тебе! – заперечив Павло, і солдатам довелося смикнути його, коли він намагався схопитися на ноги, – Ти не потягнеш таку вагу так довго.

– Я впораюся, – вперто наполягав Крила.

– Тобі може не вистачити палива до Харкова із такими вагою і швидкістю.

– Це так, – погодився трансформер, – Може не вистачити. Оптимально, щоб нам на зустріч хтось виїхав забрати його, на випадок якщо я не дотягну. І дозаправлення не завадило б.

– Думаю, із цим я зможу допомогти, – кивнув комбат. – Я зроблю кілька дзвінків, а ви поки що поясніть хлопцям, які ноші і як закріпити. Будьте готові вилітати за десять хвилин, я скажу медикам готувати пораненого.

***

– Усім приготуватися до бою, – скомандував Паша, жуючи бутерброд, який мама поклала йому із собою до школи.

Звір і Крила зайняли свої позиції, наїжачившись зброєю і готові до бою. Ворог розташувався на протилежному боці воронки від бомби, що розділила футбольний майданчик на дві нерівні, засипані уламками частини.

Бомба впала ще минулої весни, тож зараз земля встигла густо зарости травою і якимись луговими квітами, перетворивши колишній спортмайданчик на місце постапокаліптичної битви із силами зла.

Пашка влаштувався за великою дошкою і шматком асфальту, а поруч на його рюкзаку примостилися обидва трансформери. Звір спирався на одне коліно, у низькому старті, а Крила стояв готовий до зльоту за командою.

Зростом сантиметрів по двадцять, фігурки трансформерів були надійно прикриті від ворожих обстрілів товстою сосновою дошкою. Заправлені й заряджені, готові відбити атаку та перейти в наступ.

– Зараз, хлопці, я лише дожую бутерброд, поки є час, – з набитим ротом сказав їм Пашка, але його перервав писк телефону.

Нещодавно волали сирени, а потім пролунало кілька вибухів. Він уже звик до цього. Мало кого в Харкові можна було здивувати регулярними прильотами. Навіть діти навчилися реагувати на це як на звичні явища життя. Проте десь прилетіло, а отже, комусь може бути потрібна його допомога.