48

(Ліля)

В голові ще трохи паморочилося, але нарешті легені відчували свіже повітря, і я почувалася набагато краще.

Спробувала встати, але Караєв зупинив мене жестом руки:

— Стривай, я тобі допоможу.

Різко відповіла:

— Не треба. Краще покажіть, де я можу привести себе в порядок.

Було трохи соромно, адже на мені було тільки простирадло, а спітніле волосся, яке відчутно смерділо димом, звисало вздовж обличчя неохайними пасмами.

У вказаному напрямку на мене чекала ванна, і я швидко прийняла душ.

Коли повернулася у кімнату, Караєв задумливо сидів у кріслі, широко розставивши ноги.

Відчуваючи себе чистою та більш упевненою, я демонстративно присіла на ліжко, розправивши його величезну футболку на собі.

— А тепер давайте поговоримо.

Чоловік підняв на мене палаючий погляд:

— Якщо ти про сауну, то говорити зараз про щось конкретне — важко.

Моє обличчя запалало, але я твердо зустріла жовті очі:

— Ви ж розумієте, що це явно була не випадковість. Звісно, сауна могла загорітися, але дзвіночка в приміщенні не було, і двері хтось зачинив ззовні ключем. Це був прорахований злочин!

Амір схрестив руки на грудях:

— При всій повазі, дівчинко, ти вважаєш, що я настільки тупий, що сам цього не розумію?

Я крикнула:

— Тоді чому ви нічого не робите?!

Його очі стиснулися у дві вузькі щілини:

— А з чого ти взяла, що я нічого не роблю? Захищати тебе — це моя справа, і я саме зараз цим займаюся. Мої люди вже шукають зачіпки, і я особисто займусь розслідуванням цього замаху.

— Якось ви погано мене захищаєте! — у мені накопичилося роздратування, і я дуже хотіла на когось його скинути. Підходящу кандидатуру я тут бачила лише одну.

— То що, — він повільно встав, — можливо, поїдеш до свого батька? Думаєш, він захистить тебе краще? Як тоді біля торгового центру, коли тебе ледь не розстріляли зі снайперської гвинтівки?

Мені вдарило в голову, і тон голосу підвищився ще у кілька разів:

— А я забороняю вам казати щось про мого батька! Ви самі в сто разів гірші! Якби не зв’язок істинної пари, що нас пов’язує, я б подумала, що ви причетні до цих випадків!

Одним різким рухом Караєв матеріалізувався біля мене, і я блискавично опинилася затиснутою між матрацом та його тілом. Мої зап’ястки були зафіксовані біля узголів’я.

Гарячий подих Караєва вже торкався мого вуха:

— Вважаєш, що я не можу тебе захистити? Вважаєш мене монстром, дівчинко? З цього моменту жодне живе створіння не наблизиться до тебе ближче, ніж на кілометр. Я особисто подбаю про це!

— Відпустіть мене! Що ви робите?!

Я спробувала висмикнути хоча б одну руку, але Караєв несподівано ніжно провів пальцями по моїй щоці, викликаючи натовп мурашок.

— Досить, дівчинко. Я більше так не можу. Ти моя пара, і ти про це знаєш. Ми з тобою не вороги і не в тому статусі, щоб ними бути. Незважаючи на мої відносини з твоїм батьком, моя дружина не може бути моїм ворогом апріорі. Я хочу і можу тебе захистити. І я буду це робити, попри все.

Я відчайдушно прошепотіла:

— Я не хочу бути ворогом своєму чоловікові… але ви… ви не залишаєте мені вибору.

Рука Караєва ковзнула по стегну й лагідно, але вперто почала просуватися вгору.

— Тебе ж тягне до мене, Лілю. Зізнайся хоча б самій собі.

Я вперто зціпила зуби:

— Так, тягне. Але це лише магія пари. Це не я.

Амір усміхнувся:

— Ти і звір — це цілісне, нероздільне створіння. Ти не можеш перестати себе ототожнювати з ним. Ти моя дружина, і тебе тягне до мене. А я хочу тебе. Досить вже грати у безглузду ненависть. 

Я застигла:

— Що ви маєте на увазі?

Він повільно, не відводячи погляду, нахилився до моїх губ.

— Досить відкладати те, що і так рано чи пізно станеться. Я хочу тебе просто зараз, ти маєш бути моєю.

І в ту мить, поки він наближався, мене накрило усвідомлення того, чого саме він хоче.

Свідомість ніби розривало ваганнями в різні сторони, але часу на роздуми не було.

Твердим поцілунком він вп’явся в мої губи, одночасно напрочуд ніжно пестячи тонку шкіру на шиї...