45

(Ліля)

Я йшла за служницею коридорами, намагаючись не думати про те, як гупає серце.

Хотілося хоча б на півгодини забути про все це безумство із Караєвим.

Коли ми зайшли в окремий будиночок в двадцяти метрах від котеджу, де була сауна, я одразу відчула, яке тут вологе та гаряче повітря.

Служниця відчинила важкі дерев’яні двері, і мене огорнуло приємне тепло дерев’яної обшивки, запах евкаліпту і чогось ще — лаванди, здається.

— Ось тут, пані. Рушники, халати, все свіже. Якщо щось знадобиться — дзвоник біля дверей. Я зачиню за вами, щоб ніхто не турбував.

Я кивнула, майже не слухаючи. Двері тихо клацнули за спиною, і я нарешті залишилася сама.

Зняла з себе все, що ще залишалося на тілі після цього довгого, виснажливого дня. Гола шкіра одразу вкрилася легкими мурашками від контрасту — прохолодне повітря кімнати і гаряче повітря сауни за наступними дверима.

Зайшла всередину — там було, капець, як гаряче. Дуже гаряче.

Я сіла на дерев’яну лавку, притулилася спиною до стіни і заплющила очі. Піт одразу почав виступати на скронях, на шиї, стікати тонкими цівками між грудей.
І отут, у цій задушливій тиші, думки, які я так старалася загнати подалі, повернулися з новою силою.

А якби все було інакше?

Істинна пара — це дар, і якби тільки..

Якби ми зустрілися не так… не через ненависть, не через це кляте ворогування, не через викрадення. Якби ми просто… випадково пересіклися поглядами в якомусь кафе. Або на якійсь вечірці. Або він би підійшов до мене десь на курорті.

Я б посміхнулася. Він би відповів впевненою посмішкою, і не було б ні страху, ні злості. Тільки цікавість.

Чи могла б я тоді… полюбити його?

Я провела долонею по мокрому від поту чолу, ніби намагаючись стерти цю думку. Але вона не зникала.

Він привабливий. Чорт забирай, дуже привабливий. У ньому є ця важка, чоловіча сила. Широкі плечі, впевнена хода, голос, від якого мурашки по шкірі навіть коли він просто говорить. Він знає, чого хоче. Він не сумнівається, не виправдовується.

Він би міг бути… гарним чоловіком.
Я уявила, як він приходить додому не як викрадач, а як той, кого чекають. Як сідає за стіл, як дивиться на мене через кухонний острівець. Як кладе руку мені на талію, коли я мию посуд.

А діти…
Боже, я навіть подумати про це злякалася, але думка вже проскочила.

Він би був сильним батьком. Таким, що не дасть нікого образити. Таким, від якого діти б і боялися, і водночас обожнювали. Він би вчив їх бути жорсткими, але справедливими.

Захищав би, носив би на руках.

Я глибоко вдихнула гаряче повітря і відкинула голову назад, притулившись потилицею до дерева.

Якби він не був моїм ворогом… якби не тримав мене тут залишивши без вибору, то можливо...

Я почувалася так, ніби тіло розм’якло, розтеклося по лавці. Думки повільнішали, немов у сиропі, а мої вії поважчали, і я не помітила, як задрімала.

Не знаю, скільки я так дрімала, як раптом щось різко вирвало мене зі сну.

Я розплющила очі — і одразу відчула, що дихати важко. Не від спеки сауни, а від чогось іншого. У носі різко, неприємно пахло гар’ю та димом.

Так, це була ціла купа диму, через який я не могла дихати!

Різко сіла, а потім схопилася на ноги, але ноги підкосилися — тіло ще не прокинулося до кінця, а голова паморочилася від спеки й браку кисню.

(Зареєструйся на букнет, щоб б була можливість додати книгу у бібліотеку і не загубити її. Реєстрація дуже швидка і проста)