34

(Ліля)

Черговий благодійний аукціон для перевертнів регіону ще не розпочався повноцінно, а гості вечірки вже відпочивали на повну котушку.

Столи ломилися від їжі та напоїв. Хтось танцював повільний танець, хтось стояв групами й обговорював останні новини.

Усі гості були в масках, які були атрибутами сьогоднішнього вечора, та в розкішних нарядах.

Я не дуже любила розмовляти з малознайомими людьми. Лише з дуже близькими могла розслабитися і поводитися розкуто, наприклад, як із Леєю.

До речі, Лея… чомусь вони з Марком запізнювалися.

Певно, Давидик знову ніяк не хотів залишатися з нянею.

Але та Олеська така дивна, що я абсолютно розуміла свого солодкого племінничка.

Сподіваюся, у них там у холодильнику є щось готове для дитини, а то ця "хазяєчка" ще нагодує малюка своїм кулінарним «шедевром».

Хоча, думаю, Олеська так пнулася лише перед Олексієм, щоб приграбастати до своїх рук завидного холостяка.

Дівчині вже було тридцять, і вона дуже сильно хотіла заміж, тож Олексій опинився сам на сам перед справжньою важкою артилерією.

Чекати Лею з пустими руками було нудно, тому я підійшла до найближчого столу, взяла келих, зробила ковток і оглянула залу.

На вході стояли охоронці мого батька, а також двоє з них постійно ходили поруч зі мною.

Раптом почувся крик.

— Ааааааа!

Один із гостей уже встиг напитися і, перечепившись, почав падати на підлогу, по дорозі схопившись за якусь жінку в тонкій сукні з голими плечима.

Сукня небезпечно натягнулася і з’їхала вниз, відкриваючи те, що мала прикривати.

Гостя заверещала як ненормальна і спробувала відчепитися від чоловіка, закриваючись руками, але той усе намагався встати, чіпляючись за її поділ.

— Допоможіть хто-небудь! Ви що, не бачите, що цей ненормальний п’яний в хлам?! Він зараз порве мені сукню! Ти що робиш, збоченець?! — вона верещала так, що в мене ледь не заклало вуха.

А чоловік ще раз гепнувся на підлогу, остаточно тягнучи за собою її сукню, а заразом і саму жінку.

— Допоможіть хто-небудь!

Мої охоронці не витримали і кинулися до чоловіка, щоб відірвати його від гості. Схопили попід руки і повели до виходу з будівлі.

Я так відволіклася на цю скандальну сцену, що не помітила, як мене вже вдруге кликала офіціантка.

— Пані Островська, пані Островська!

Повернулася до дівчини, і запитала:

— Що таке?

— Вас терміново кличе до себе пан Островський. Ваш батько просив передати, що він нагорі, у кабінеті директора.

Я знову обвела поглядом залу. Мої охоронці були зайняті тим, що тягли п’яного придурка до виходу.

Кивнула офіціантці:

— Добре, зараз прийду.

Нічого страшного не станеться, якщо я відійду на пару хвилин. Зрештою, батько мене чекає, а охоронці все одно зайняті своїм.

Я піднялася сходами і рушила коридором до кабінету.

На другому поверсі панувала напівтемрява, яку освітлювали лише кілька світильників.

Здається, кабінет директора десь у правому крилі…

Неочікувано почулися чиїсь обережні кроки.

Але я не встигла не те що оцінити ситуацію — я не встигла навіть зреагувати.

Хтось міцно обхопив мене ззаду і притулив до носа щось мокре й різко пахуче.

Я чинила спротив з усіх сил і навіть почала трансформацію, але свідомість почала швидко затуманюватися.

— Тихіше, тихіше дівчинко. Так треба.

Сили в м’язах кудись зникли.
Я проти волі обм’якла.

І вже за секунду провалилася в темряву.