29

(Ліля)

Олеся розправила плечі та, хитаючи стегнами, поперла на Олексія, мов орда Чингісхана на Богом забуте селище.

Той зиркнув на неї, видав якийсь невизначений звук, схожий на булькання, і почав відступати кудись мені за спину.

— Льошику, куди ти пропав? Я тебе шукала по всіх поверхах та кімнатах будинку і навіть на двір виходила!

Я зацікавлено дивилася, як Олексій відходить усе далі й далі, ховаючись за мною, як за мамкою.

Яка іронія! Той, хто мав охороняти мене від страшного-страшного Караєва і нещодавно навіть прикрив мене своїм тілом від лихих куль, ховався за мною від тендітної дівчини із тарілкою в руці.

— Що відбувається? — стараючись не зважати на увесь цей цирк, я спробувала зробити голос суворим.

Олеся невинно кліпнула віями.

— Я зробила нашому чудовому та чарівному Олексію найсмачніший бешбармак, передивилася всі рецепти в інтернеті, обрала найкращі, додала до нього свої кулінарні фішечки, а він узяв десь і пропав. Шукала я його, шукала — ніде нема, а він тут у вас тусується.

Я швидко проковтнула смішок і серйозно сказала:

— Бачиш, Олексію, як Олеся турбується за тебе — бешбармак тобі приготувала.

Якби я не чула цього на власні вуха, я б ніколи не подумала, що такий величезний, кремезний охоронець, як Олексій, може видати звук, схожий на писк миші.

— Дуже дякую, але я не голодний.

Леська вперла руки в боки.

— Як це — "не голодний"? Ти бачив свої ребра, які стирчать? Жінки в тебе хорошої нема, яка б тобі готувала нормально. Візьми, поїж!

Я повернулася до Олексія і охопила його поглядом з гори донизу. Не знаю, яку треба мати уяву, щоб сказати, що в цього громили стирчать ребра.

Та в нього один палець — як вся моя талія!

— Льошику, візьми, скуштуй, я ж для тебе старалася.

Той твердо намагався тримати оборону.

— Лесю, ммм… я он нещодавно тільки поїв, справді не хочу, але виглядає смачно!

Я глянула на тарілку. Всередині неї було щось сірого кольору, навалене гіркою і полите якимось соусом кольору дитячої неочікуваності.

Треба визнати, що Олексій майстерно приховав свої справжні враження від візуального ефекту страви Олесі.

Добре, що Олеся закохалася не в мене, і я не змушена куштувати її гастрономічні експерименти.

Моя підшлункова залоза та шлунок заплакали б крокодиловими сльозами, якби мали оце все переварювати.

Зрозумівши, що вона не дочекається від Олексія нічого своїм кліпанням вій, Олеся вирішила підключити шантаж та зіграти на ревнощах.

— Ну і добре, Олексію, — вона особливо підкреслила слово «Олексію», — тоді я піду і запропоную свій бешбармак Євгенію. Женечка точно оцінить таку турботу про нього.

Олексій гучно видихнув, і я злісно зиркнула на нього, типу: чого ти так гучно видихаєш, це дуже підозріло, а сама схрестила пальці, щоб Олеся пішла вже звідси і охоронець перестав стражденно сопіти над моїм вухом.

Цікаво, Олексій — її перша жертва, чи вона вже намагалася нагодувати когось іншого?