21

Олексій підійшов до нас гупаючи так,  що здавалося б ще трохи, і кожен його крок залишав би тріщини в підлозі.

Його очі горіли чистим, неприродним жовтим — не просто відблиск неонових вогнів клубу, а справжній звіриний блиск. Кігті вже не ховалися — вони вигнулися, блиснувши як леза.

— Руки. Від неї. Зараз же, — прогарчав він низько, голос на межі людського й тваринного.

Проте Амір навіть не здригнувся. Його рука на моїй талії не здвинулася ні на міліметр. Навпаки — пальці ледь помітно стиснулися, ніби нагадуючи мені, що я все ще в його зоні контролю.

— А ти, здається, забув, хто тут альфа, — відповів Амір так само тихо, але в його тоні вже бриніла сталь. — Чи тобі нагадати?

Повітря між ними загуділо, в ньому розчинялося щось первісне, примітивне. Феромони, сила, територіальна лють двох перевертнів, які щойно вирішили, що один одному — загроза.

Я відчула, як у мене самої шкіра на потилиці стягується, а в грудях прокидається щось гостре, голодне.

Мій звір теж не спав — він реагував на обох, і це було погано. Дуже погано.

— Олексію, стоп! — я різко ступила вперед, намагаючись стати між ними, хоч це й було як стати між двома наближаючимися вантажівками. — Він мене захистив! Той придурок чіплявся до мене, ліз руками, Амір Караєв його відкинув!

Олексій навіть не глянув на мене. Його погляд був прикутий до Аміра, ніби той тримав у руках гранату з вирваною чекою.

— Захистив? — перепитав він з такою зневагою, що слово прозвучало як лайка. — А поцілунок — це теж була частина захисту, так, пані Островська?

Амір повільно посміхнувся. Це виглядало холодно, і вельми небезпечно.

—  А ти не забагато на себе береш, охоронцю? Чи просто боїшся, що вона сама обере сторону?

Це було останньою краплею.

Олексій зробив крок уперед, плечі розширилися, кістки ледь чутно клацнули — він був на межі зміни. Амір відповів тим самим: його очі спалахнули золотом, а в повітрі затремтіло люттю альфи — чистою, давлющою, такою, від якої в звичайних перевертнів підгинаються коліна.

Люди навколо почали інстинктивно відступати, хоч і не розуміли чому. Просто відчували, що зараз тут буде погано.

— Що ви таке кажете! — я майже закричала, хапаючи Олексія за передпліччя. — Досить! Олексію, ніякої бійки! Аміре, відпустіть мене, зараз же!

Мої пальці вп’ялися в руку Олексія — шкіра була гаряча, як піч, м’язи кам’яні. Амір нарешті повільно, демонстративно забрав руку з моєї талії, але зробив це так, ніби робить мені послугу.

— Не наривайся, — тихо кинув він Олексію. — Бо наступного разу я не буду стримуватися.

Олексій вишкірив зуби — справжні ікла вже проступали. 

— А ти тримай своїх людей і свої губи подалі від пані Островської. Це останнє попередження. Привіт вам від мого хазяїна.

Амір лише злегка нахилив голову, ніби приймаючи виклик, а не попередження.

— Передай своїй пані, що якщо їй знову знадобиться захист… вона знає, де мене знайти.

Олексій різко повернувся до мене й Леї, яка стояла осторонь з широко розплющеними очима і телефоном у руці (мабуть вже хотіла дзвонити Марку).

— До машини, пані. Ми їдемо звідси.

Він не кричав — але в голосі була така сталь, що сперечатися не хотілося навіть мені.

Я кинула останній погляд на Аміра Караєва.

Він стояв нерухомо, руки були в кишенях, і дивився прямо на мене. Його очі вже не були золотими — знову звичайні, темні, але від того погляду в мене все одно перехопило подих.

Він не кліпав і не посміхався. Просто пропалював мене наскрізь, ніби ставив невисловлену крапку: «Це ще не кінець».

Я відвернулася першою.

Пішла за Олексієм і Леєю крізь натовп, відчуваючи, як той погляд буквально пече мені спину.

Лея схопила мене під руку, притулилася ближче і прошепотіла, ледь чутно:

— Лілю… що це взагалі було?

Я тільки зціпила зуби.

— Проблема під назвою "Караєви".

Ми вийшли на холодне нічне повітря. Машина вже чекала, двері були відчинені.

Але навіть сівши на заднє сидіння і відчувши, як Олексій різко заводить двигун, я все одно відчувала той погляд.

Він залишався зі мною — невидимий, гарячий, небезпечний.

Ніби Амір Караєв уже вирішив, що я — його.

І ніхто, ані мій власний охоронець, ані навіть батько, не зможе його переконати в протилежному.