17

(Амір)

— Чорт…

Я навіть не підняв голови.

— Якого х**** ти тут забув? Я зайнятий. Якщо ти прийшов розповісти мені, що шмаркачі з молодняку знову набили одне одному рожі, розбирайся сам.

Кроки зупинилися поруч.

— Хотів би, щоб це були проблеми з молокососами.

Голос належав Саші — одному з тих, кому я довіряв достатньо, щоб впускати на територію без попередження.

Я роздратовано зітхнув і відклав ключ.

— Говори.

Саша тримав у руці планшет. Він кілька разів провів пальцем по екрану й повернув його до мене.

— Ми перевірили вранці реєстр угод. Учора продали ще одну лісову ділянку на північ від наших територій.

— Кому?

— Компанії з Мюнхена.

Я миттєво спохмурнів.

— Ту, що біля старої каменоломні?

— Так. Тридцять гектарів.

Мовчки подивився на схему ділянки на екрані. Я вже давно прикинув, що там можна розширити територію для молодняка. Місце було ідеальне: густий ліс, мало доріг, людей майже немає
.
— І що з ним? Конкретніше, будь ласка, —  попросив я.

Саша трохи помовчав.

— Сьогодні вранці його продали.

У гаражі стало тихо. Десь у глибині будівлі клацнув метал.

Я повільно підняв погляд.

— Кому?

— Компанії з Мюнхена. Енергетичний інвестфонд.

— І?

Саша скривився.

— І вони подали заявку на встановлення вітряків.

Кілька секунд я мовчав і роздумував.
Вітряки.
Для зграї це означало одне — кінець території. 

— Скільки? — коротко спитав я Сашу.

— Поки що п’ять установок. Але якщо дозволи дадуть, буде більше.

Я повільно повернувся до мотоцикла і знову прокрутив колесо. Ланцюг тепер рухався рівно, тихо клацаючи по зірочці.

— Хто продав землю?

— Якийсь старий фермер. Його родина володіла ділянкою років п’ятдесят. Схоже, йому запропонували хороші гроші.

— І ти думаєш, це випадковість?

Саша мовчки знизав плечима.

— Останні пів року ці фонди скуповують ліс по всій окрузі. Малими шматками. Але разом виходить велика територія.

Я витер руки ганчіркою і кинув її на стіл.

— Перевір ще дещо.

— Що саме?

— Подивися, чи не купували вони землю біля території Островського.

Саша насупився.

— Думаєш, це пов’язано?

Моя холодна посмішка радше нагадувала хижий оскал.

— Ти ж знаєш, що Островський нещодавно якраз влаштовував збори. Панікував через купівлю наших потенційних територій. Хтось обганяє перевертнів. І цей хтось явно робить це з наміром загнати нас у глухий кут.

Саша кивнув і знову подивився на планшет.

— Якщо це справді одна схема, то через рік тут не залишиться жодного дикого лісу.

Я знову прокрутив колесо мотоцикла.
Метал тихо клацнув.

— Значить, треба з’ясувати, хто вирішив, що ці ліси більше не належатимуть пантерам.

Схоже, у повітрі запахло проблемами.