16

(Ліля)

Лея схрестила руки на грудях і нахмурилася.

— Слухай, мені цікаво, навіщо йому знадобилося приходити туди, де присутній його давній ворог? Попахує якимось підступом, ні?

Особисто я над цим так не задумувалася раніше, але зараз теж насторожилася: дійсно, навіщо? Рознюхати щось? Сумніваюся, що він просто на вогник заглянув.

— Знаєш, це ж був захід для всіх перевертнів, тож він міг і не знати, що Богдан Островський — організатор.

Лея задумалася.

— Справді. І що він там робив? Щось казав?

Я почервоніла. Ну і як пояснити цей триндець подрузі?

Хоча вона вже все одно помітила мій ніяковий стан і почала мене підганяти:

— Лілю, я ж по очах бачу, що ти щось приховуєш. Кажи вже, чи мені витягати з тебе по слову?

Я приклала руки до щік — ех, певно, червоні, як буряк.

— Батько Тимура слідкував за мною весь час, поки я була в залі, а коли я вийшла до вбиральні, він там мене… — влучні слова ніяк не підбиралися. — Ну, затис там.

Раптом, при згадці, мене взяла злість і роздратування, і я випалила:

— Коротше, цей нахаба притис мене там і відверто лапав, ось що! А коли дізнався, що я донька Островського, то відсахнувся від мене, немов я прокажена! Злякався чи що? Дуже дивний і неконтрольований чоловік! Правильно батько зробив, що приставив охоронця.

Подруга широко відкритими очима ловила кожне моє слово.

— Тобто ти хочеш сказати, що цей шерстяний просто затяг випадкову дівчину до туалету і там лапав? Ну й козлина хвостата! Вуса б йому повидирати!

А потім додала:

— Щось мені це нагадує… А ви ще зустрічалися з ним?

Я обурилася:

— Він ворог мого батька, Леє, і якийсь збоченець! Звісно, що спеціально — ні. Але… — я зробила паузу. — Ми випадково зустрілися в ресторані, де він виявився власником. Він вмазав по харі там одному придурку, який до мене чіплявся.

У Леї в очах загорівся вогник цікавості, і вона придвинулася ближче до мене.

— А… ти не думаєш, що це може щось означати? Може, він щось відчув? Ну… щось таке, що властиве лише вам, перевертням. Ну, певний потяг.

Я зрозуміла, на що натякає подруга, і вигукнула:

— Звісно, що ні! Ти що, мені навіть у страшному сні не снилося, що я істинна пара для ворога моєї сім’ї. Леє, як тобі таке взагалі могло прийти в голову?

Подруга дзвінко засміялася.

— Просто я вже звикла, що ці котяри мохнаті занадто багато на себе беруть і просто так нічого не роблять. Тому, каюсь, промайнула така грішна думка.

Я заперечила:

— Скоріше за все, він задумав якусь підлість у бік мого батька і тепер пробує та промацує різні варіанти. А мене чіпав дарма — батько за мене розірве будь-кого. І Караєв має це знати.

Останні слова я майже виплюнула:

— Я все одно ніколи не стала б парою тому, хто став причиною стількох проблем і смутку в моїй сім’ї. Тому, хто зрадив свого друга і принизив його своїми жахливими звинуваченнями!