12

(Амір)

Я стояв посеред залу і дивився, як той козел валяється на підлозі.

Кісточки пальців горіли, в скронях стукало, а червона пелена, яка секунду тому затопила все, повільно відступала. Я не збирався робити цього — руки зробили це самі.

Видихнув різко через ніс, намагаючись вигнати цей імпульс з себе. Потім перевів погляд на доньку Островського.

Вона стояла з широко розплющеними очима, губи ледь розтулені. Дивилася на мене так, ніби щойно побачила, як лев раптом кинувся захищати газель. Мені це не сподобалося. Зовсім.

— Викиньте його, — сказав я тихо, але так, що всі навколо заворушилися. — І щоб ноги його більше тут не ступало.

Охорона підхопила клієнта під лікті й потягла до чорного ходу.

Я більше не сказав ні слова. Просто різко розвернувся і пішов геть. Рустам мовчки рушив за мною.

Ми спустилися в службовий підвал, зайшли в мій кабінет, грюкнувши дверима. 

Рустам одразу склав руки на грудях.

— Брате, що це в біса було?

Я не відповів. Дістав з кишені запальничку і клацнув кришкою.

— Трясця, я не знаю, Рустаме.

Голос вийшов хрипкий. Я сам себе не розумів.
Він ступив ближче, нахилив голову, вивчаючи моє обличчя.

— Аміре, розкажи мені, що тебе тривожить?

Я клацнув запальничкою ще раз.

— На благодійному вечорі… — почав я тихо, ніби виривав слова клещами. — Ми зіткнулися з донькою Островського в коридорі, але я не знав хто вона така. На якусь секунду мені здалося що я відчув якийсь зв'язок. Щось подібне до істинної пари.

Рустам різко видихнув, мало не підірвавшись.

— Ти серйозно?

Я підняв на нього важкий погляд.

— Заспокойся. Це вже було, і не раз. Кожного разу виявлялося що це помилка, тож не треба завчасно драматизувати.

Відкинувся на спинку крісла.

— То чому ти щойно ледь не вбив ту свинячу пику?

Я довго мовчав, потім промовив повільно, ніби пробуючи слова на смак:

— Бо він вже давно мене дістав. Перелапав усіх дівчат, яких тільки міг дістати в моєму закладі.

Я подивився Рустаму прямо в очі. В моїх не було ні краплі емоцій. Тільки холодна, крижана ясність.

— І я зрозумів, що більше не хочу терпіти цю мразоту в своєму закладі. Тільки й усього.

Рустам повільно кивнув.

— Тільки й усього, кажеш.

— Саме так.

— Аміре, ти ж пам’ятаєш що в нашій сім’ї перевертні не можуть одразу впізнати свою істинну пару через дефектний ген?

Я встав, підійшов до сейфа в кутку, дістав пляшку із янтарним змістом. Налив собі в склянку, не запропонувавши йому. Випив одним ковтком.

— Пам’ятаю. Але це тут ні до чого — вона не моя істинна пара, і ніколи нею не буде. Я просто наводив лад у власному ресторані. І якщо вона ще раз з’явиться тут — так само слідкуватиму за порядком. І мені по одному місцю, чия вона там донька.

Поставив склянку на стіл з глухим звуком.

— Пішли. Треба ще прибрати той цирк у залі. І прослідкувати, щоб ця Островська нормально вийшла звідси.

Повернувся до дверей.

Рустам похитав головою, але пішов слідом.

Мої кулаки мимоволі стиснулися.