12

(Ліля)

— Що тут відбувається?

Почулися важкі кроки, і простір наповнив хриплуватий чоловічий голос.

Голос, який я вже чула. Чула не так давно — на благодійному вечорі батька.

Ця людина, цей покидьок, Амір Караєв, стояв перед моїми очима, немов привид помсти. Можливо, звучить трохи пафосно, але як же в тему!

Я скривилася:

— О, пане Караєв! І ви тут? Оце так зустріч!

Чоловік окинув мене оцінювальним, холодним поглядом:

— І справді, який тісний світ, пані Островська. Що тут відбувається?

Мене наче окотило крижаним душем. Я вскинула голову:

— Це мої особисті справи. Вас, — я спеціально підкреслила слово «вас», — це, пане Караєв, не стосується абсолютно жодним чином.

Біля Аміра Караєва стояв пліч-о-пліч якийсь перевертень. Теж років тридцяти п’яти й чимось на нього схожий. Він здивовано спостерігав за нашою словесною баталією.

Амір жорстко прищурив очі й повільно, чітко вимовив:

— Пані Островська, усе, що відбувається в моєму ресторані або на будь-якій підвладній мені території, стосується мене. І ще як.

Ой.

Сподіваюся, що моя щелепа була на місці й не відвисала до підлоги.

Ну який бісовий рок знову зіштовхнув нас тут? Ще й він, бачте, власник цього ресторану!
Пацанка всередині мене дуже хотіла сплюнути на підлогу від досади.

Я випрямилася й постаралася зробити свій голос максимально металевим:

— Ах, пане Караєв, ви власник? Ну то у вас у закладі повний бардак, скажу я вам! З огляду на ваш характер, — я презирливо окинула чоловіка з ніг до голови, — це й не дивно. Є з кого вашим підлеглим брати дурний приклад.

Брова чоловіка поповзла вгору, а колючі очі прострелили мені обличчя.

— Можу те саме сказати і про вас із вашим батьком. Усюди залишатися білими й пухнастими — це справжній талант.

Караєв кинув погляд на того мудила, який нахабно чіплявся до мене. Його очі встигли помітити червоні смуги на щоці та розлючені беньки клієнта.

— І все ж, можу я поцікавитися, що тут сталося?

Офіціантка томно вирячилася на Караєва, і це було настільки комічно й недоречно, що я не втрималася й фиркнула.

Амір навіть не звернув на це уваги.

— Аміре Радмировичу, ця дівчина напала на нашого постійного клієнта й завдала йому фізичних ушкоджень. Мені викликати поліцію?

Очі Караєва перемістилися на мене й вивчально оглянули:

— Та невже? Яка дика кішечка. Але манери хромають.

Я кинулася до того збоченця:

— Ти! Ану швидко кажи їм, що це неправда! Це ти до мене причепився, намагався сувати руки куди не слід, а потім накинувся на мене! Кажи правду, мразото паскудна!

Маленькі поросячі очі бульдога налилися люттю. Він кивнув Караєву:

— Приберіть від мене цю курву! Інакше я навчу її ввічливості до чоловіка!

Зреагувати не встиг ніхто.

Щойно Амір стояв і дивився крижаним поглядом — а вже за секунду його кулак прицільно вгатив по мерзенній рожі.

Мудила смикнувся, як лялька, й упав назад. Око моментально запливло, а з носа потекло червоне.

А я стояла й не могла зрозуміти, що сталося.

Перевертень, який був з Аміром, шоковано вирячився на нього, як баран на нові ворота.