10

(Амір)

Трохи незадоволений тим, що мене різко перервали, я все ж привітно подав Рустаму руку і міцно, по-чоловічому, потиснув її. Той ухмильнувся.

— Що, розважаєшся, брате?

Я відкинувся на спинку крісла і закинув ногу на ногу.

— Якщо десертик сам пропонує себе, чому б не скористатися цим?

Рустам розуміюче кивнув.

Я запитав:

— Ти як? У справах чи просто забіг? Потеревенити?

— Давно не бачилися з тобою, Аміре. Що нового?

Всередині мене вирувала лава, яку я хотів нещадно виплеснути на когось.

Рустам був не просто моїм найкращим другом.

Він був тим, хто був зі мною всі ці роки, підтримував, радив, підіймав, коли я зривався, гасив мій запальний характер.

Він був моїм радником і водночас двоюрідним братом, який пройшов разом зі мною пекло, вогонь і воду.

Тому ми не боялися ділитися одне з одним чимось особистим, адже були мало не єдиними людьми одне для одного, з якими могли дозволити собі відвертість.

Я пильно дивився йому в очі й зважував, якими словами краще розповісти про драму, яка повільно почала закручуватися в моєму житті.
Втім, слово «драма» занадто важке, тож я поки що не згущував би фарби.

Він звернув увагу на те, що я довго мовчу.

— Невже щось трапилося, брате?

Я хмикнув.

— Ну, якщо вважати подією благодійний вечір Островського, на який я вчора потрапив, тоді так.

Двері відчинилися, і на порозі з’явилася та сама дівиця, з якою мені не вдалося відволіктися.

Вона поставила на стіл напій і склянку, розвернулася, перекинувши волосся, і плавно направилася до виходу.

Рустам кивнув, а потім подивився на мене й нарешті відповів:

— І що ти там забув? Залетною пташкою прибіг чи цілком свідомо попхався побачити старого ворога?

Я ліниво перекочував у пальцях кулькову ручку.

— Я знав, що буде благодійний вечір. Думаю, всі перевертні міста знали про цей захід, але я не знав, хто саме буде організатором.

Рустам розвалився у кріслі.

— І що було далі? Грандіозний скандал чи щемливе примирення між старими ворогами?

Я зважив у голові всі деталі й вирішив, що не варто мовчати про певні нюанси цієї зустрічі. Хто, як не мій брат, зможе оцінити цей абсурд зі сторони?

Подивився на Рустама.

— А ти знав, що в Островського підросла молода донька? Ліля, здається, її звуть.

Очі Рустама загорілися жовтим вогнем.

— Аміре, з яких пір тебе цікавлять сімейні обставини Островського?

Зробив кивок і скривився.

— Гарненька ця Ліля, — протягнув я. — З тих пір вона перетворилася на справжню красуню.

Рустам занервував.

— Аміре, кажи конкретніше.

Раптом у двері заглянула голова адміністраторки.

— Аміре Радмировичу, можна вас на хвилинку? Там гості вчинили скандал, і вимагають власника. Адміністратор та управляючий їх не цікавить.

Я закотив очі й підвівся, прямуючи до виходу.

— Добре, іду. Хай вони, б****, були б здорові.