9

(Амір)

— Принеси мені чогось випити, я буду в себе в кабінеті.

Управляючий швидко кивнув і щез, а я попрямував до свого кабінету й, розсівшись у зручному кріслі, дозволив собі розслабитися.

Цей ресторан я відкрив ще років п’ять тому.

Точніше, не відкрив, а викупив у минулого власника. Справи в нього йшли не дуже, хоча місце розташування було вдалим, і за грамотного керування ресторан мав бути досить прибутковою справою.

Викупивши його, я провів ревізію, змінив концепцію закладу та майже весь персонал — і ресторан запрацював.

У двері постукали, і після мого дозволу зайшла офіціантка з підносом, на якому стояли склянка, пляшка та нарізані лимони.

— Аміре Радмировичу, я принесла все, як ви любите! — вона підійшла легкою ходою й нахилилася поставити піднос, ніби ненароком демонструючи округлі обриси грудей крізь надмірно розстебнуту сорочку. — Може, бажаєте щось іще?

Дівчина грайливо поправила пасмо волосся й підійшла ближче до мене, розставляючи все на моєму столі. Її струнка нога ніби випадково ковзнула між моїх широко розставлених ніг, а спина нахилилася, призовно демонструючи округлі сідниці.

Її гра була досить банальною, але виглядала моя підлегла спокусливо, і я простягнув руку, провівши по її нозі.

Вона затамувала подих і тихо ахнула, коли рука торкнулася коліна й ковзнула вище.

Запах її бажання був занадто очевидним для мого звіра, щоб лишити його повністю байдужим.

Звір не любив нікого підпускати ближче, ніж це було потрібно, але звір любив розважатися.

Трохи псувала гру її доступність, яка приносила внутрішньому хижаку відтінок розчарування, проте наявної привабливості було достатньо, щоб трохи зацікавити звіра й розважити його.

Рука ліниво задерла коротку спідницю й пройшла далі, не зустрівши супротиву.

— А-а-ах… — дівчина тихо застогнала й плавно розвернулася, хитаючи стегнами й явно збираючись присісти на мої широко розставлені коліна.

Мої руки обхопили м’яке місце й з натиском стиснули його.

Глухий звук — і двері відчинилися.

Офіціантка різко відскочила від мене, незадоволено поглянувши на непроханого відвідувача, й швидко почала поправляти одяг і волосся.

— З яких пір до мого кабінету дозволено вриватися без стуку? — я загарчав, ледве стримуючи роздратування.

Хтось завадив моєму звіру отримати бажану розрядку після божевільної зустрічі з маленькою русявкою.

— Брате, ти вже вибач. Наступного разу не заважатиму твоїм маленьким розвагам.

На порозі, розуміюче усміхаючись, стояв Рустам.

Його око швидко окинуло дівчину поглядом і оцінило все: криво поправлену спідницю, розкуйовджене волосся й збуджений рум’янець на обличчі.

Він хмикнув і, пройшовши кабінетом, всівся у крісло.

— Принеси мені теж чогось, кицюню!