8

(Ліля)

Безпробудна ніч і сонячний ранок стерли всі негаразди, які без дозволу гуляли у моїх думках.

Сонно потягнулася і перевернулася з боку на бік, загортаючись у ковдру з планами ще трохи подрихнути, аж поки не згадала, що на мене чекає купа справ.

Хочеш — не хочеш, а треба вставати.

Взагалі-то я не була аж такою прям сонею, але вчорашня зустріч із давнім ворогом мого батька вибила мене з колії.

Амір Караєв став причиною того, що наша сім’я була змушена розділитися на довгий час заради своєї безпеки.

Марк неодноразово казав мені про те, що наш батько не боягуз, він не боїться Райсів. Але Богдан Островський не з тих чоловіків і лідерів, які приймають імпульсивні рішення.

Я не раз чула від батька таку фразу:

"— Легко почати війну, коли вмирають не твої діти. Важко зупинитися, коли тебе принижують.
Але якщо твоя гордість дорожча за життя тих, хто тобі довірився, ти не лідер. Ти просто самець із владою. Лідер, який воює через образу, не захищає зграю — він прикриває власну гордість. Я оберу бути слабким у ваших очах, якщо це збереже життя тих, хто не просив цієї війни."

І попри те, що не всі були задоволені подібним рішенням — бети хотіли крові і помсти за нанесену образу, за несправедливе звинувачення, — Богдан Островський вирішив інакше.

Війні зі Стіксами — зась.

Але й його рішення хиталося на хлипких опорах, адже Амір Караєв мислив зовсім інакше, ніж мій батько.

Його політика альфи зграї була чітка і проста:

"В альфи не питають, хто винен. В альфи всі родичі винні, поки їх не навчать боятися. Лише той, хто відчуває, що помста може впасти на будь-кого, розуміє, що альфа — це не просто влада, а влада, що не допускає слабкості. Кров і страх — єдина мова, яку розуміють, і яка може захистити твій рід і всю зграю."

Я задумалася про вчорашню неприємну та неочікувану зустріч на благодійному вечорі.

Перевертень, що стояв переді мною (себто, Амір Караєв, але мені не хотілося думати, що це він — уявляла, що він незнайомець), був…

Він був дорослий чоловік, набагато старший за мене, який справляв враження загартованого життям, міцного, сильного.

Точно — сила!

Від нього розліталися флюїди сили, які справляли навіть більше враження, ніж його кремезна статура, величезні руки, густа борода та очі, які були то крижаними, то раптово опаляли жовтим, небезпечним вогнем.

Варто було мені тільки згадати, як цей здоровезний мужик штовхнув мене у вбиральню, затискаючи своїм твердим, міцним тілом, як по шкірі йшли мурашки якогось дивного страху і, зовсім трошки, — цікавості.

За все моє життя мені ніколи не доводилося самій захищати своє життя — за мене билися або батько, або брат, і я навіть уявити не могла, наскільки сила перевертнів-чоловіків більша за силу перевертня-жінки!

Я всерйоз гадала, що мені не буде аж так важко показати себе, проте поряд із Аміром Караєвим я виявилася безпомічною, відкривши всі свої слабкі місця.

Хитнула головою, проганяючи спогади про цього небезпечного чоловіка — якщо що, то батько завжди мене захистить.

Треба було збиратися. Натягнувши коротеньку сіру сукню і туфлі на підборах, швиденько схопила свою сумочку і вискочила на двір.