3

В очах незнайомця з’явився якийсь дивний коктейль розчарування і страху, який він, утім, швидко опанував і сховав за маскою крижаної байдужості.

Я нерозуміюче потисла плечима:

— Так, і що? — а потім швидко додала, щоб закріпити ефект: — Мій батько, Богдан Островський, дуууже-дуууже впливовий перевертень. Він альфа могутньої зграї. Я бачу у ваших очах страх і впевнена: вам не потрібні проблеми.

Чоловік скептично оглянув мене з ніг до голови таким презирливим поглядом, ніби я була комашкою, і процідив крізь зуби:

— Повір, дівчинко, я не боюся ані Островського, ані його зграї. Але ти… — він зробив паузу, яка діяла на мене лякаюче, бо я бачила його погляд. І в цьому погляді було те, чого я ніяк не могла збагнути: якась дивна приреченість, змішана з гнівом і заправлена дрібкою страху.

Страх точно був, я це бачила.

Ніби існувало щось невблаганне й безповоротне, від чого він не міг позбутися, і це з якихось причин шалено його злило й навіть змушувало трохи боятися.

Втім, мене його проблеми мало обходили й мало хвилювали.

Набагато більше мене хвилювало моє власне становище, у якому я опинилася.

Побачивши, що незнайомець трохи відволікся, я вирішила скористатися цим і різко рвонула з його рук, які все ще притискали мене до рукомийника, та чкурнула до виходу.

Чоловік спочатку хотів утримати мене, а потім розчепірив пальці й, трохи вагаючись, відпустив.

Швидко покинувши приміщення, я ледь не припустила бігом, сподіваючись, що цей божевільний не йде за мною.

Фууух, здихалася його!
Це ж треба — і що з ним таке? Ретроградний Меркурій чи магнітні бурі?

Мені треба було повернутися на аукціон.

Благодійний вечір, куратором якого був мій тато, був дуже важливим заходом для таких, як ми, і я не могла не підтримати батька в його ініціативі.

Зробила повільний вдих і видих, поправила волосся, розкуйовджене різкими діями незнайомця, обсмикнула сукню, щоб виглядати пристойно й не викликати пересудів, і увійшла до зали, де проходив аукціон, наліпивши на обличчя ввічливу посмішку.

Виявилося, що аукціон проходив дуже добре, і моя сім’я, завантажена роботою та необхідністю приділяти важливим гостям увагу, навіть не помітила моєї відсутності.

Привітавшись із деякими знайомими серед гостей, я знайшла батька в кімнаті для відпочинку, з купою паперів у руках.

Підбігла та чмокнула його в щоку:
— Ти молодець! Промова була просто на висоті.

Тато посміхнувся:
— Дякую, бусинко. Та це лише перший етап, найважливіше — попереду. Нам вкрай потрібна підтримка впливо…

Він не договорив.

Його обличчя перекосилося, і я прослідкувала очима за напрямком його погляду: біля одвірка стояв той самий божевільний перевертень, який затискав мене у вбиральні!