2

Я спробувала обійти чоловіка, але це не спрацювало: кремезна фігура незнайомця навмисно не пускала мене.

Я обурилася.

— Що ви робите? Негайно звільніть прохід і пропустіть мене!

Перевертень повністю проігнорував моє обурення й прохання, і не встигла я нічого зрозуміти, як він штовхнув мене в найближчі двері, зачинивши їх слідом за нами.

Що за… За кого він себе має?

Я хотіла штовхнути його й проскочити у двері, але він зреагував блискавично: притис мене до умивальника, поставивши руки по обидва боки від мене.

Його очі палали таким шаленим вогнем, і виглядав він зараз настільки небезпечним, що я мимоволі здригнулася від страху й втиснулася ще сильніше у стіну, намагаючись вибороти хоча б кілька жалюгідних сантиметрів відстані між нами.

— Хто ви такий і що вам від мене треба?

Я перебувала на межі обурення й страху, і, переповнена цими відчуттями, ледве стримувалася. На руках почали проступати гострі, небезпечні кігті.

Я сильна.

Але чоловік-перевертень набагато сильніший за жінку, і я це усвідомлювала дуже добре. Проте так легко я йому не дамся. Хай тільки спробує мені щось зробити!

У моєму положенні розмахнутися було важко, тож я спробувала хоча б підняти руку, щоб дістатися шиї хижака. Однак він дуже швидко розкусив мій маневр і, схопивши обидві мої руки за зап’ястки, міцно притис до рукомийника.

— Заховай пазурі, дівчинко, — хрипко прошепотів він.

Секунда — і він уже зовсім близько.

Настільки близько, що я могла відчувати його гарячий подих на собі й бачити палаючі жовті очі.

Я розгубилася.

Спробувала говорити ввічливо, м’яким тоном:

— Очевидно, я не та, за кого ви мене прийняли. Будь ласка, відпустіть мене просто зараз, і ми уникнемо зайвих проблем та неприємного конфлікту.

Незнайомець примружився й видихнув:

— Мені треба дещо перевірити, дівчинко.

Він прикрив очі й наблизився до мене максимально впритул.

Я завмерла, боячись зробити зайвий рух і навіть вдихнути.

Чоловік нахилився до моєї шиї й, торкнувшись ніжної шкіри, спочатку завмер, а тоді глибоко вдихнув мій запах, ніби йому бракувало кисню.

Після цього його рука нахабно ковзнула на мою талію, не питаючи дозволу.

Я більше не могла цього терпіти.

— Слухайте, це останнє попередження! Або ви негайно мене відпускаєте, або матимете проблеми з моїм батьком та його зграєю! Він просто зараз перебуває в цій будівлі й проводить благодійний вечір!

Незнайомець різко відшатнувся від мене, немов від прокаженої.

— Ти… ти донька Островського?