1

Я зупинилася, щоб дістати вологі серветки із сумочки, як раптом на мою спину наштовхнулася якась перешкода.

Різко обернулася: переді мною стояв дуже гарний, високий, кремезний, чоловік років тридцяти п’яти, з темною щетиною, схрестивши величезні руки.

Що за…?

— Все добре, золотко... Заспокойся, — відповів незнайомець низьким оксамитовим голосом.

Трясця! Яке ще "добре"?!

Його сильна рука притримала мене за талію, але я негайно вивільнилася з цих непроханих обіймів.

Оцінююче просканувала чоловіка: світло-карі, майже жовті очі, п’янкий гіркуватий аромат, кремезна фігура, хижий погляд.

От, халепа! Переді мною безсумнівно стояв перевертень.

— Я вам не золотко! Пропустіть мене, — я спробувала обійти величезну фігуру чоловіка, але це не спрацювало: кремезне тіло незнайомця навмисно не пускало мене.

Гнівно обурилася:

— Негайно відпустіть мене! — роздратовано промовила я козлярі.

— Яка гаряча кішечка, — посміхнувшись, видав цей безсоромний нахаба.

—Ця кішечка зараз видряпає вам безсовісні очиська! — сердито гаркнула я.

Гадський, зухвалий качок повністю проігнорував мої погрози і справедливе обурення, і не встигла я нічого зрозуміти, як він штовхнув мене в найближчі двері, зачинивши їх слідом за нами.

Що за… За кого він себе має? Якого біса мене схопив цей нахаба?! Хоч він і красень, але хто дав йому право так поводитись?! 

В моїх планах було штовхнути його й проскочити у двері, але він зреагував блискавично: притис мене до умивальника, поставивши руки по обидва боки від мене.

Його очі палали таким шаленим вогнем, і виглядав він зараз настільки небезпечним, що я мимоволі здригнулася від страху й втиснулася ще сильніше у стіну, намагаючись вибороти хоча б кілька жалюгідних сантиметрів відстані між нами.

— Ви що собі дозволяєте?!  — обурено поцікавилась я, намагаючись звільнитись з його міцних рук.

Перебуваючи на межі обурення й страху, і, переповнена цими відчуттями, я ледве стримувалася. На руках почали проступати гострі, небезпечні кігті.

Я сильна.

Але чоловік-перевертень набагато сильніший за жінку, і я це усвідомлювала дуже добре. Проте так легко я йому не дамся. Хай тільки спробує мені щось зробити!

У моєму положенні розмахнутися було важко, тож спробувала хоча б підняти руку, щоб дістатися шиї хижака. Однак він дуже швидко розкусив мій маневр і, схопивши обидві мої руки за зап’ястки, міцно притис до рукомийника.

— Заховай пазурі, дівчинко, — хрипко прошепотів він.

Секунда — і він уже зовсім близько.

Настільки близько, що я могла відчувати його гарячий подих на собі й бачити палаючі жовті очі.

Розгублення відобразилося на моєму обличчі.

Та що це, в біса, коїться?! За кого себе має цей зухвалий ідіот?! Що за йолоп?

Спробувала говорити ввічливо, м’яким тоном:

— Очевидно, я не та, за кого ви мене прийняли. Будь ласка, відпустіть мене просто зараз, і ми уникнемо зайвих проблем та неприємного конфлікту.

Незнайомець примружився й видихнув:

— Мені треба дещо перевірити, дівчинко.

Цей нахабний, паскудний красунчик прикрив очі і наблизився до мене максимально впритул.

Я завмерла, боячись зробити зайвий рух і навіть вдихнути.

Чоловік нахилився до моєї шиї й, торкнувшись ніжної шкіри, спочатку завмер, а тоді глибоко вдихнув мій запах, ніби йому бракувало кисню.

Після цього його рука нахабно ковзнула на мою талію, не питаючи дозволу.

Цього я більше не могла витерпіти!

— У якому вольєрі таких кошаків безсоромних тримають, га? Або ви негайно мене відпускаєте, або матимете проблеми з моїм батьком та його зграєю. Він просто зараз перебуває в цій будівлі і проводить благодійний вечір!

Незнайомець різко відшатнувся від мене, немов від прокаженої.

— Ти… ти донька Островського?