4

Ніна судомно втягнула повітря, наче прокидаючись від нічного жахіття.

А над її вухом вже лунав життєрадісний голос Дерека:

– Коментарі для звіту, – промовив він, імітуючи інтонації дикторів розважальних телешоу.

В об’єктиві камери відбилося її стомлене розгублене обличчя. Не дочекавшись відповіді, хлопець, все ще посміхаючись, продовжив:

– Міс… – але тут він помітив в якому стані знаходиться Ніна і миттєво занепокоївся, – що з тобою?

– Що… – слабко пробурмотіла жінка. Невидючим зором вона спостерігала, як за вікнами «вольво» проносяться стрічка шосе та безкрайні зелені луги. – Куди подівся коп?..

– Який коп? – ще дужче занепокоївся Дерек.

У Ніни просто розколювалася голова. Її нудило, перед очима все пливло, а голос хлопця доносився до неї, наче з-під води.

– Зупини, – прохрипіла вона.

Дерек без зайвих суперечок з’їхав на узбіччя, зупиняючі автівку.

Відстібнувши пасок безпеки, Ніна відкрила дверцята та на негнучких ногах вийшла з автівки. Вона все ще почувалася наче з крутого похмілля, і з подивом усвідомила, що тримає свою «Sony» в руках. Жінка тупо роздивлялась камеру так, немов вперше її побачила і не знала, що з тим робити далі.

Дерек вискочив зі свого боку та підбіг до неї. Підтримуючи Ніну за руки, він намагався її заспокоїти і сам постійно запитував: «Як ти? Ти в порядку? Це перевтома?..»

Позаду «вольво», в декількох метрах, зупинився поліцейський «форд краун-вікторія».

Дерек озирнувся на полісмена, що вибрався зі свого седану.

То був чоловік високого зросту та міцної статури, в строго застебнутій на всі ґудзики формі. Його очі були закриті темними окулярами. Полісмен рушив просто на них своїми широкими важкими кроками. Цілеспрямовано. Невпинно.

Хлопець напружився, спостерігаючи за наближенням копа, та все ще підтримуючи Ніну.

– Дерек, – ледь прошепотіла жінка, – стережися!..

З кожним кроком полісмен ставав все ближче. В нього було беземоційне обличчя, схоже на застиглу маску…

В очах Дерека відбилася тривога та рішучість…

Міцна долоня впала на пояс, посуваючись до руків’я зброї…

Ніна не стала очікувати розв’язки, і свідомо натисла кнопку.

Вона знову сиділа на комфортному диванчику, за столиком «Обіди бджілки Базі». Навпроти сидів усміхнений Дерек. Він щойно промовив якийсь жарт, але Ніна його не почула.

Жінка важко дихала, але вже майже прийшла до норми. Її погляд ковзнув по камері в руках, а потім стрельнув вбік, туди, де за барною стійкою сидів великий полісмен, обробляючи ножем та виделкою курячу відбивну.

– Що з тобою? – схвильовано спитав хлопець. Вона не відповіла, швидко щось прораховуючи про себе.

В цей момент полісмен повільно повернув голову та глянув в їх бік.

– Час їхати, – промовила Ніна, чіткими рухами збираючи свою сумочку.

– Але я ще не доїв, – заперечив було Дерек…

­– Хутко! – відрубала вона.

Без зайвих слів Ніна підвелася з-за столу та пішла до виходу з кав’ярні. Дерек йшов слідом. Мовчки.

Їх синій «вольво» мчав по шосе № 8, яке прямою сірою стрічкою перетинало безкрайні зелені луги й рідкі посадки дерев. Цього разу за кермом була Ніна.

«Цього разу?!» – промайнула в неї дика думка.

Набурмосений Дерек сидів поряд і навіть не грався з радіоприймачем.

Скоса глянувши на хлопця, жінка подумала, що той зараз не просто розгублений дивною ситуацію, а може й сам складає перші рядки власного звіту, що надасть по поверненню до керівництва. Оцінка підлеглим дій куратора. Та й нехай, головне, щоб їм вдалося вирватися з цього клятого шосе…

– Прокляття! – вилаялася Ніна наступній думці, й кинула Дереку – тримайся!

Вона різко викрутила кермо, змушуючи «вольво» піти легким юзом в контрольованому розвороті. Автівку злегка знесло на узбіччя, колеса видерли з ґрунту грудки трави, але Ніна вже опанувала машину, повертаючи її на шосе, й додаючи газу. Потужний мотор вдоволено заревів, розганяючи авто на прямій дистанції.

Дерек шаленими очима роздивлявся куратора, схопившись за пасок безпеки, але швидко прийшов до тями.

– Доберемося в об’їзд. – кинула Ніна, повертаючись по шосе до перехрестя, яке вони проїхали зо дві милі по тому.

– Але, цей шлях довший, – спокійно зауважив хлопець. Він розмовляв з нею як із вкрай непередбачуваним співбесідником й обрав підкреслено нейтральний стиль розмови. Ніна сама навчила його  азів відповідної поведінки в незрозумілій й потенційно конфліктній ситуації.

– Так, – погодилася жінка твердим розважливим голосом, – але безпечніший.

Дерек кивнув і більше нічого в неї не запитував. За що вона була йому вдячна.

З двогодинним запізненням, вони дісталися мотелю в Копітауні й вселилися до заброньованого номеру.

Ніна сиділа на своєму ліжку, із задоволенням витягнувши свої довгі ноги. Так, може вона вже й не двадцятирічна дівчинка, але фігура а неї все ще струнка та спортивна.

Жінка скоса глянула на Дерека. Хлопець лежав на своєму ліжку, розвернувшись до телевізора, підклавши сильні руки під голову.

Між ними не відчувалося ніякої напруги, інцидент на шосе, наче, був забутий, але…Ніна бачила, що його увага цілком прикута до екрану, де симпатична молода дівчина як раз оголошувала результати телевікторини.

– Вітаємо всіх, хто приєднався до нашої вікторини! – віщала з екрану модельна білявка. – Нагадуємо, що частка здобутків піде на будівництво нових шкіл та…

Дерек дивився на екран з легкою мрійливою усмішкою, і здавалося, що кульки з номерами цікавлять його в найменшу чергу.

– … Удачі всім учасникам! – підсумувала екранна білявка з широкою усмішкою яскравих червоних губ, і на її молодому обличчі не залишилися жодної зморшки.

Ніна відчула…Що саме? Роздратування? Укол ревнощів? Подих старості?.. Їй невимовно захотілося звернути на себе увагу Дерека, але…не відвертим домаганням, звісно ж.