2

Він зайшов у кав’ярню. Так, це виявився аж ніяк не казковий велетень, але то був чоловік високого зросту та міцної статури. Форма поліцейського штату, строго застебнута на всі ґудзики, щільно облягала його фігуру, підкреслюючи вже немаленьке черевце. Чоловік прокрокував до барної стійки, мимохідь кинувши погляд на відвідувачів, що сиділи за столиками вздовж стіни.

– Офіцере, – привітала його одна з офіціанток.

– Доброго дня, міс Мейбл, – відповів полісмен низьким голосом, знімаючи з голови форменого капелюха. Його обличчя з важкими повіками, крупним носом та виступаючим підборіддям зобразило усмішку.

– Бургер або сендвіч з яйцем? – звично запитала офіціантка.

– А знаєте, – відповів чоловік, кидаючи капелюха на стійку та опускаючи своє велике тіло на барний стілець, – сьогодні мені схтілося курячої відбівної.

Він все ще усміхався, але усмішка не зачіпала жорстких очей, що майже ховалися під тими щільними, немов у алігатора, повіками.

Офіціантка рушила до кухні, а Ніна і Дерек, між тим, продовжували свою бесіду.

– Як давно ти скінчив стажування у Ніка? – спитала жінка тримаючи камеру направленою просто на хлопця.

– У того старого? – зневажливо посміхнувся Дерек, – та вже с два тижні як.

– Старого? – перепитала Ніна. Нік Нолті був лише на п’ять років старший за неї.

Дерек почув пастку в її запитанні, але не збирався піддаватися на провокацію. Та раптом його погляд став уважнішим і він помітив блимаючий вогник на панелі камери.

– Стривай, ти що вже знімаєш? – з награною розгубленістю перелякався він, – ой, ну це якось неофіційно вийшло! Відмотай назад та перезапиши, ок? Це ж, все таки звіт для керівництва…

Він не стримався та широко посміхнувся. По його тону було цілком зрозуміло, що неофіційний стиль звіту його аж ніяк не переймає.

«Молодість, молодість…» – подумала Ніна, спостерігаючи за Дереком крізь об’єктив камери.

Хлопець потягся за пластиковою пляшечкою кетчупа й спробував вичавити трохи в свою тарілку з бургером та смаженою картоплею. Червона та густа, наче кров, рідина бризнула йому на білу футболку, залишивши пляму.

– От бляха! – вимовив хлопець, на що озирнувся полісмен від барної стійки.

Тепер Дерек дійсно виглядав розгубленим, а Ніна посміхалася йому трохи підступною жіночою посмішкою. Та що й казати – самовпевнений новачок незграбно осоромився із пляшкою кетчупу! Та ще й на камеру!

– Слухай, дійсно, відмотай назад та запиши поверх, а? – в його тоні з’явилися прохаючи нотки, й Ніна, та сама жорстка та майже безжальна Ніна, про яку ходило стільки пліток та легенд, на мить зглянулася на нього. Вона сказала собі, що справа ніяким чином не пов’язана з його чарівною усмішкою. Просто, безглузда ситуація, яка може йому нашкодити, а вона, Ніна, не бачить причин цьому завадити.

Жінка розвернула до себе камеру, глянувши на кнопки на маленький панелі. Вона натиснула на «зворотня перемотка» і…сталося щось дивне.

Музика з грального автомату залунала якось інакше. Секундна стрілка, відстукуючи час, побігла в зворотньому напрямку. Молоко, що наливав собі в каву полісмен, долаючи закони фізики та гравітацію, полилося назад в кухоль…Пляшка кетчупа, що стискав в пальцях Дерек, тепер не плювалася змістом, а наче всмоктувала його назад, з тарілки та з білої футболки хлопця, не лишаючи ніякої плями…

І раптом все скінчилося.

Ніна сиділа, широко розплющивши очі, не змозі зрозуміти, що саме щойно відбулося, й тримаючи в руках камеру «Sony». Зі ступору її вивів голос Дерека:

– Ой, ну це якось неофіційно вийшло! Відмотай назад та перезапиши, ок? Це ж, все таки звіт для керівництва…

Хлопець потягся за пластиковою пляшечкою кетчупа й спробував вичавити трохи в свою тарілку з бургером та смаженою картоплею.

Як би там не було, але про Ніну недарма ходило стільки пліток та легенд. Миттю опанував свій голос, вона промовила командним тоном:

– Стій!

Дерек завмер, дивлячись на неї.

– Хиба ти щойно не пролив не себе кетчуп? – рівним тоном спитала Ніна.

– З чого б це? – здивовано перепитав хлопець. Він все ще тримав пластикову пляшку в руці.

– Випадково, – уточнила жінка, – ти надто сильно начавив на пляшку, і кетчуп бризнув тобі на футболку.

– Н-ні-і, – повільно відповів Дерек, уважно вдивляючись їй в обличчя. В цей момент Ніна ладна була присягнути, що бачить, які саме думки зароїлися в його голові. Варіанти від «чергова перевірка…» до «раптовий нервовий розлад куратора…».

А ще, вона помітила, що полісмен зацікавився їх розмовою та кидає погляди в їх бік.

– Залишимо це, – твердим голосом сказала жінка, – нам вже час їхати.