РОЗДІЛ 21 "Новий задум"

Верчу телефон в пальцях і не можу заспокоїтись. У голові одна думка змінює іншу, стільки питань, що зараз збожеволію і кидатимусь на підлеглих, як Ліна на мене у приймальні.

Дзвінка від помічниці Натана все немає і немає. Коли Денська вийде з кабінету, розпочнеться звична ранкова нарада втрьох: я, шеф і Олександр, який зумів спантеличити найбільше. Якщо раніше він погрожував, вимагав негайно звільнитись, то чому змінив тактику? О, ні, мій дорогий колишній! Двічі на одні і ті самі граблі я не наступатиму. Ти хитрий, підступний. Тобі не вдалось вижити мене з компанії одразу, тож перейшов на вичікувальні позиції? Не треба мати освіту психолога, щоб передбачити підступну стратегію.

Натан…

Натан Сергійович…

Дякувати богу, ми не поцілувались. Ця помилка виявилася б фатальною, прямою дорогою на виліт з «Піраміди».

«Я розлучаюсь».

Для чого брехати? Щоб вложити мене в ліжко?

Нарешті екран телефону загоряється номером помічниці. Час йти в кабінет номер один і довести, що я професіонал, який дорожить своєю роботою, а минулі події — перегорнута сторінка.

У Денського вже сидить за паперами Олександр. Мені відведено місце навпроти нього. Удаємо, що нічого не сталося.

Присівши на край стільця, відкриваю записник, ставлю нову дату. Тим часом чоловіки не відривають очей від документів. І я мовчу. Крадькома кошусь на боса. Він зосереджений, суровий, неприступний, кам’яна гора м’язів та аура категоричної влади.

Томський змінився за останній рік і теж добрав поважності, але на фоні керівника видається сірою плямою.

— Даніело, — розпочинає Денський, уникаючи зорового контакту. — Я вчора поділився з Олександром наміром вкласти чималі гроші в доброчинність. Коштом фірми ми побудуємо новий корпус в дитячому притулку.

Томський зводить брови на переніссі. По його вигляду складно сказати, чи схвалює, чи критикує рішення боса.

— Гарна, благородна справа.

— Вона потрібна для виборчої компанії, — сухо відповідає він. — І цей проєкт я вестиму особисто. Відповідно фінансові питання лягають на Сашу, організаційні — на нас двох. Якщо маєш час, просто зараз поїдемо поспілкуємось з директором, прикинемо фронт роботи.

— Мені вдалось отримати деякі документи про заклад, — втручається Томський. Наче за помахом чарівної палички зі стопки документів, з якими вранці увірвався в приймальню, дістає чорну теку. — Глянь, є багато цікавих фактів. Зокрема, два роки тому на директора відкрили кримінальне провадження за фактом…

— Це немає значення. — обриває його Натан. Вочевидь, між чоловіками склалась конфліктна ситуація з приводу майбутнього будівництва. — Ми втрьох особисто контролюватимемо процес. Через директора чи будь-кого іншого не повинно пройти ні копійки.

— Але, Натане, бюрократична тяганина.

— Шукатимемо шляхи, як обійти тяганину.

— Боюсь, це не можливо. Крім того, питання додаткових коштів стоїть гостро. Контракт з Пшельським вимагає великих і довгострокових капіталовкладень. Звісно, він принесе дохід, та не сьогодні і не завтра.

— Договір з нашим новим партнером — це успіх для компанії. Олександре, ми маємо гроші на розбудову дитячого притулку, і маємо гроші на мою передвиборчу компанію. Припини, будь ласка, зволікати.

Натан знову схиляється над документами, а я боковим зором ловлю роздратування на обличчі колишнього. Блискавки летять в адресу керівника, стільки ненависті, що робиться страшно. Потім погляд Томського перемикається, і мене ловлять на місці злочину.

— Підготуй фінансові звіти за останні два роки, — продовжує Денський. — Я особисто перегляну.

— Для чого? — тушується Саша. — Ти не довіряєш мені?

— Припини! — Натан відкидається на спину крісла і втомлено потирає перенісся. — До витрат необхідно додати ще одну статтю.

— Нова машина для майбутнього політика?

— Помиляєшся, — пропускає повз вуха недоречний сарказм. — Раз у рік на рахунок Ліни лягатиме певна сума. Деталі повідомлю згодом.

На думку спадає його розлучення з дружиною. Невже в ліфті не обманював, а вранці зумисне підіграв крикливій дівчині, аби вгамувалась і не виносила сміття з хати? За першу половину дня сталось багато подій, у моїй голові їм не вистачає пояснень.

— Годі дискусій. Даніело, чекатиму в машині.

Кивнувши у знак згоди, залишаю кабінет. До вух долітають фрагменти розмови між чоловіками, вони продовжують суперечку.

У коридорі набираю Лізу, розпитую про самопочуття. Молодий організм швидко долає хворобу і вона з кожним днем йде на поправку. Дівчина цікавиться моїми справами, справами компанії і жартує, чи, мовляв, не приснився на новому місці наречений.

— Ох, зараз не до наречених, — відмахуюсь від подруги, намагаючись не бачити перед очима образ Денського. Я ж дала собі обіцянку не звертати уваги на нього, дотримуватись субординації. Натомість суперечу власним принципам, діловому етикету і тріпочу у передчутті майбутньої поїздки.
Дадо, ти божевільна.

Поки прощаюсь з Лізою, поки збираюсь, причісуюсь, перевіряю макіяж, поправляю невидимі складки на одязі, бос встигає спуститись на паркову.