РОЗДІЛ 8 "Помилка"

— Чуєш? Я ніколи тебе не кохала! Ти зруйнував мою кар’єру! Захотів, щоб народила, захотів, щоб переїхала за місто, захотів, щоб вдома сиділа! А мене запитав, чого хочу я? Як це чекати тебе зранку до вечора? Як задовольнятись рідкісними миттями, коли вдвох?

— Ти божевільна? — не то запитую, не то уточнюю в дружини, тепер колишньої дружини. Ліна не заперечує фактів подружніх зрад. Більше, звинувачує мене, наче своїми вчинками штовхнув її на грішну дорогу.
Силою стискаю кулаки. А вона кричить, кричить…
Стоїмо посеред вулиці вдвох. Горе-коханець зірвався з місця і помчався геть, залишивши нас з’ясовувати стосунки.
Хоча, про які стосунки можна говорити?
Я ж так сліпо її кохав…
Ми познайомились на благодійному вечорі в мера. Струнка, неймовірно красива і спокуслива дівчина, дочка впливового депутата, стала його окрасою. Чоловіча половина таранила її поглядами, зіваки крутились поруч, а вона обрала мене.
Сама підійшла, сама познайомилась. Між нами виявилось багато спільного: одні і ті ж уподобання в їжі, побуті, музиці, мистецтві. Ми тільки-но повернулись в рідне місто, бо вчились за кордоном, і наче першопрохідці знову вивчали його мальовничі сторони. Тяга до ідеального, вишуканого перетворила нас у єдине ціле. Одруження було закономірним результатом пристрасних ночей, шаленства, у яке поринули з головою. Я не шукав в Ліні поганих сторін. Я приймав її такою, як була, як почувалась, якою прагнула бути.
Що натомість отримав?
Звинувачення…
Безпідставні звинувачення.

— Маєш годину, щоб зібрати речі й покинути моє життя! Годину! Можеш ідіоту своєму набрати, нехай повертається за тобою і твоїми манатками! — мій голос зривається на дикий крик. За сусіднім парканом роздається гавкіт собаки.
Я злий.. Пече і болить, наче нутрощі виймають живцем.

— Я нікуди не піду! Тут моя дитина!

— У тебе більше немає дитини… — ціджу крізь зуби.
«У тебе більше немає дітей», — відлунням відбивається в голові. Двадцять років тому ця фраза злітала з губ батька, а тепер я повторюю її.
Світ витанцьовує темними плямами. За характером я стриманий, звиклий контролювати емоції. Проте… Проте є межа, перетнувши яку, втрачаєш себе і здоровий глузд.
Щосили гепаю ногою по колесі машини. Ліна говорить, кричить за спиною, я товчу гуму, намагаючись позбутись реальності.

— Якщо не зникнеш, я в’ю тебе власноручно. Повертайся, звідки прийшла.

— Я не покину сина. Дитина не вина, що батьки не зійшлись поглядами.

— Що? Якими в біса поглядами? Ти мала все, що бажала! — ричу, загинаючи перед нею пальці. — Повагу, кохання, справжню сім’ю, гроші, свободу від всього.

— Жити з людиною, яка перетворила твоє життя на пекло, — це не свобода!

— Не верзи нісенітниць. Ми кохали один одного, а ти зруйнувала вщент довіру, почуття.

— Ні, я ніколи тебе не кохала, Натане Денський! Зате щиро ненавиділа. Не можливо прихилитись серцем до чоловіка, за якого змушена вийти силою. Батько заставив звабити спадкоємця імперії «Піраміда».

— Брешеш! — не вірю жодному слову. Ліна говорить спересердя, аби дошкулити, вивернути мою душу назовні.
— Після нашого весілля тато звернувся до твого за чималим траншем на передвиборчу компанію. Сват не відмовив, не знайшов причин послати новоспеченого родича. Тож твоя родина придбала невістку за мільйони доларів. Ніхто не врахував мої почуття, бажання будувати кар’єру в Європі. Продали як породисту коняку напередодні перегонів.
Годі! Вистачить! Заперечно хитаю головою, рвучко сідаю в машину. А дружина залишається посеред проїзної частини, опускається на коліна, долонями від безсилля впирається об асфальтне покриття. Її голосіння і крики роздаються на сотні метрів. Та плаче зрадниця не від каяття, а від жалю до себе! Егоїстична стерва! Я ж на руках її носив, світ кинув під ноги. А вона всі ці роки брехала й тихцем ненавиділа.
Я таки повертаюсь. Здаю назад, щоб викинути білосніжні квіти, як символ моєї віри і наївності. Букет падає поруч жінки, яка за хвилину спалила мене дотла.
Розлючений, не тямлячись від образи, звертаю додому. Малий радісно повисає на шиї.

— Татко повернувся! Ура! У мене лук є. Будемо в саду стріляти.

— Привіт, синочку, — пригортаю до грудей Назарчика. Як пояснити дитині, що мама не повернеться, що більше ніколи не зустрінуться, що вона зовсім не мама, а хвойда, яку прогнав під три чорти?

— А мама де? Я сьогодні її не бачив, — як на те цікавиться син.
Доводиться зібратись із силами, поглянути в волошкові, сповнені дитячої щирості, оченята.

— Через певні обставини мама їде в іншу країну. Ми довго її не побачимо. Сьогодні відлітає.

— А зі мною не попрощається? — супить брови.
Якщо зараз не залишимо маєток, Ліна влаштує справжнісінький скандал зі слізьми, криками, погрозами. Назар, почувши сварку, зрозуміє мою брехню, а ще стане свідком з’ясовування стосунків дорослих. Я не можу допустити, щоб страждав через нас і розривався між двома батьками. Тим паче, що зрадниці я не віддам сина.

— Довелось приймати рішення дуже швидко. Тому — ні.  Sd18gubq Тобі  належна
Назар протяжно видихає. Його дитячий біль рве душу на мільйони частинок, і солоні сльози щипають очі. Я стримуюсь. Я повинен бути сильним заради нього.

— Поїхали до дідуся, залишимось ночувати, — пропоную, натягуючи на вуста поганеньку усмішку.

— Лук можна взяти?