РОЗДІЛ 6 "Новий жарт?"

У скронях гупає, наче я підіймаюсь на Кіліманджаро без кисневої маски, і високий тиск розриває мозок. Чому хвилююсь? Чому руки тремтять як в школярки перед директором?
Вчора спокійно сиділа в його машині, ми навіть розмовляти намагались.
Тоді що змінилось сьогодні?
Перед самісінькими дверима в кабінет Натана затримуюсь, шумно видихаю і продираю горло. Спідниці та блузі даю спокій.
Стукаю. Після короткого запрошення я переступаю поріг з серйозним, готовим до роботи, виразом обличчя.

— Ще раз добрий день, Натане Сергійовичу. Викликали?
На мене впиваються дві пари очей. Величезні, обрамлені довгими, штучними віями, належать дружині боса, і саме вона проникливо вивчає мене, сканує до кісток, до денця душі. Холодна снігова королева. Очі крижані, міміка — застигла, і шкіра — бліда та невиразна. А ще волосся — довжелезне й біле — надає дівчині якоїсь казковості. Червона коротка сукня відверто виставляє на показ стрункі стегна і замалим тримається на грудях третього розміру. Високі підбори, підібрана в тон сумочка додають незнайомці витонченості й грації. Вона дуже гарна. Пропорційні губи, рівний носик, гостре підборіддя — це еталони глянцевої краси.

— Добрий день, — ледь киваю дівчині головою. У відповідь вона розтягує губи в подібності усмішки. Зневажливо виходить.
Образа тонкою голочкою коле серце, та змушую себе не подати вигляду. Я професіонал, а професіонал повинен тримати емоції під контролем.
Жодним чином не реагуючи на мій візит, Натан перехиляється через стіл до дружини, і ніжно промовляє:

— Кохана, обіцяю звільнитись через десять хвилин. Ти не встигнеш засумувати.
Ого! Лев говорить голосом кошеняти. Схоже, він дуже кохає свою порцелянову ляльку.

— Покличу Мію. Ти через десять хвилин не спустишся. Робота, робота, і ще раз робота! — театрально підносить руку догори та.

— Навряд вдасться запросити мою сестру, — Денський пропускає докір мимо вух. — Вони із Сашком поїхали у весільний салон.

— Без мене?

— Вочевидь є речі, які хочуть обговорити наодинці, — сміється у відповідь. Натан допомагає дружині підвестись і супроводжує її до дверей. — Замов мені каву, я швидко.
Денський — справжній чоловік, цінує дружину і заради неї забуває, де знаходиться і хто перебуває поруч.
Мабуть, їй можна тільки позаздрити…
За лічені секунди Натан повертається до образу вимогливого, холоднокровного бізнесмена.

— Даніело, вам показали кабінет?

— Так, мене все влаштовує.

— Моя помічниця підготує документи, ознайомитесь протягом дня. Даю на розгойдування двадцять чотири години, завтра чекаю нових ідей. Крім того, о сімнадцятій разом поїдемо на зустріч.

— Перше бойове хрещення? — несподівано злітає з язика.

— Перше, тож зберіться, — робить недвозначне зауваження керівник. — сподіваюсь, виправдаєте довіру.
Вискакую з кабінету розгубленою. Я планувала витратити на вивчення документації кілька днів, а Натан працює як робот і вимагає від підлеглих аналогічної віддачі.
Помічниця тицяє у руки кілька товстезних тек. Мій день перетворюється у рутине вивчення попередніх закупівельних компаній, звітів, кошторисів і всього того, ще є другою стороною медалі цікавої роботи.
Відправляюсь на пошуки кабінетів своїх підлеглих. Вони ж бачили нового керівника, а я уявлення не маю, з ким перебуваю в команді.
На допомогу приходить Ліза. Ось кому слід віддати належне. Немає ситуації, яка б змусила дівчину сумувати.

— У вас чудовий колектив, у «Піраміді» працюють кращі з кращих.
Виявляється, креативний відділ розташований поверхом вище і кожного разу мені або комусь з них доведеться бігати по сходах.
А якби мій кабінет перенести ближче до підлеглих? І зручно. І від Олександра якомога далі.

— Креативники, погляньте, кого привела! — робить рекламу Ліза. У величезному, просто гігантському кабінеті, обладнаному п’ятьма робочими місцями, твориться справжнісінький хаос. Папери, люди, меблі — все змішалось в кашу. Кожнісінький стіл завалений документами, довгий ряд полиць заставлений теками. Попри просторість кабінету, він захламлений і використовується нераціонально.
Після знайомства хлопчина, який теж нещодавно влаштувався в компанію, приносить стілець.

— Сьогодні мені дуже потрібна ваша допомога. Та спершу долучіть мене в групу у вайбері.

— У нас немає групи, — відповідає той же хлопець. — Ми постійно на місці, в одних стінах. Інформація розбігається швидко.

— Напиши номери, і я сама зроблю групу з працівників відділу. Таким чином ми зекономимо час і нерви один одного.
Всі прекрасно розуміють, що я людина нова і поки далека від проєктів «Піраміди», тому щиро намагаються допомогти. Навіть їжу в офіс замовляють.
До зустрічі, запланованої з Денським, перетворююсь на овоч, перенасичений інформацією, проте щаслива. Загальне враження про компанію склалось.
Натан знаходить мене в кабінеті підлеглих, і тільки увійшовши, тицяє пальцем на наручний годинник. У повітрі зависає напруга, бо шефа бояться. Я зображаю невимушений вираз обличчя. Нових знайомих слід підтримати.

— Всім дякую! Молодці! Завтра продовжимо.

— Всього найкращого, Даніело! — прощаються вони з щирістю в очах. Я сподобалась і радість гріє серце.
Натан нетерпляче підганяє. Зараз він чимось нагадує акулу, ніби зупиниться — й одразу помре.
Йду слідом за чоловіком, погляд мимоволі ковзає на широку спину. Навіть у такому ракурсі шеф прекрасний.
Цікаво, скільки часу проводить у спортзалі? Сім’я, офіс, час на себе — все встигає.