РОЗДІЛ 5 "Камені"

Ранок починається шалено. Добре, хоч звечора наготувала спідницю і нову блузу, які завбачливо кинула у валізу. Сьогодні мама дещо передасть з одягу, та більшу частину доведеться купити. У «Піраміді» строгий дрес-код і я зобов’язана відповідати вимогам компанії.
Швидко наводжу макіяж та з бутербродом в руках вибігаю з готелю.
Годинна рання, проте літнє сонце смалить грішну землю нещадно, і спека пробирається навіть під шкіру, спопеляючи зсередини.
До зупинки громадського транспорту біжу, замалим не благаючи перехожих дати дорогу торнадо з іменем «Даніела».

— Стійте, гукніть, хай зачекає!
Відчаю немає меж, бо жовтенька маршрутка, як перегодований жук, повільно вивертає на проїзну частину, залишаючи мене без можливості вчасно дістатись в офіс.

— Ні! — скиглю, зупиняюсь на місці і сповненими жалю очима проводжаю транспортний засіб. Я не встигала і ніхто не махнув водієві.
Поправляю волосся, що тріпотить на вітру. Нещасна така, що саму себе шкода. З моїми ранковими підйомами житло слід підбирати якомога ближче до роботи, в протилежному випадку — звільнять через постійні запізнення.
Хаотично роззираюсь навкруги. Де шукати порятунку? Таксі? Поки знайду номер, поки дочекаюсь…
Не залишається нічого перспективнішого, як стати за кілька метрів від зупинки й галасувати.

— Святі небеса, нехай хтось зупиниться!
Чи то мій благальний вираз обличчя, чи то дійсно вищі сили допомагають нужденним, та поруч зупиняється пошарпана іномарка, з якої висувається скуйовджена голова таксиста.

— Жіночко, куди вам?

— Компанія «Піраміда», вулиця…

— Знаю де це, сідай! Домчу з вітерцем!

— За вітерець дякую, однак прошу вчасно і без пригод.

— О, я допомагаю, а вона бубнить. З таким характером ніколи не вийдеш заміж. А як вийдеш, мені щиро шкода бідолаху.

— Перепрошую, просто я дуже хвилююсь, сьогодні мій перший робочий день.

— Емоції слід тримати під контролем. Навіть кінець світу не повинен поколихнути внутрішньої рівноваги. Ось взяти, наприклад, мою роботу. Їхати в годину пік — справжнє випробування для будь-якої нервової системи. На дорозі виникають різноманітні небезпечні ситуації, бо ж не всі права отримали законно. І у цьому гармидері, погодьтесь, можна збожеволіти. А я спокійний. І вам раджу дотримуватись гармонії із собою. Світ занадто прекрасний, щоб шукати в ньому щось погане.
Мінікурс з психології та діловитий тон водія роблять свою справу — я видихаю. Я ж встигаю! А на Томського мені абсолютно байдуже! Немає діла до негідника, до неадекватних погроз, до минулого, яке стільки часу тримала в собі й не відпускала. Цієї ночі я довго думала, крутилась і тому заснула далеко за північ. Я твердо вирішила, що Олександр — перегорнута сторінка.
Краєм ока ловлю будівлі за вікном. Таксис має рацію, життя занадто прекрасне, якщо зиркнути під іншим кутом.
Особисто від нас залежить ступінь наповнення склянки. Чи не так?

— Паняночко, приїхали! Ви встигаєте випити кави. До речі, в кав’ярні на першому поверсі готують найсмачнішу на світі каву. Спробуйте, обов’язково сподобається.

— Щиро дякую, ви підняли мені бойовий дух.

— У разі необхідності, звертайтесь, — чоловік простягає простеньку візитку з одним номером телефону та ім’ям Павло.
Розрахувавшись на п’ять десятків гривень більше (все-таки він виручив), вирушаю назустріч новим випробовуванням і досягненням. У мене вийде, все вийде.
В офісі першою справою знаходжу кабінет кадрів. Мені щастить, вчорашня знайома вже на роботі й готова провести в конференц-зал.
Сьогодні на ній вишукана чорна сукня-футляр, яка занадто виразно підкреслює струнку фігуру, проте надає власниці особливого шарму ділової леді. Супроти неї у своїй сірій спідниці та простій блузі я схожа на вчительку. Добре, хоч волосся розпустила. Воно дуже гарне, довге й кучерями в’ється. Приковує погляд.

— Я спеціально сьогодні прийшла раніше, щоб ми вчасно зайшли на нараду. Натан Сергійович представлятиме вас колективу. Для цього всіх зібрав разом, — щебече дівчина, поспіхом хапаючи зі столу записник.

— Тобто, ці зібрання — не традиція? — перепитую здивовано.

— Ні, — сміється у відповідь. — Щоранку нарада в кабінеті шефа тільки для трьох людей: нього, фінансового директора і креативника. До речі, ваша посада охоплює значно більше обов’язків, ніж зазначено в посадовій інструкції. Ваша попередниця була правою рукою Денського-старшого.

— А хіба Натан Сергійович нещодавно очолив «Піраміду»? Я нічого не розумію…

— Так, він генеральний директор тимчасово. Денський та Томський — суперники за крісло. А ви — між двох вогнів.
Підходимо до зали і співрозмовниця не встигає поділитись секретами компанії. В її очах читаю, що розмова не закінчена, а особисто вона не проти подружитись.
Перші підводні камені.
Підбадьорливо моргнувши, кадровик розмашисто прочиняє двері.

— Ваше місце праворуч від шефа.

— Та ні, я поки сяду в загальних рядах.

— Натану Сергійовичу може не сподобатись.

— Не влаштує — пересадить сам.
Дуже швидко конференц-зал перетворюється на вулик. Я сиджу спиною до колективу та підсвідомо ловлю зацікавлені погляди в своєму напрямку. Вочевидь, звістка про призначення нового креативного директора облетіла офіс зі швидкістю світла, змушуючи мене почуватись не у своїй тарілці.
Коли входить Натан, всі вмовкають. Та увага присутніх прикута не до керівника, а до двох дівчат, котрі з’являються слідом за ним. Стукіт високих підборів давить на нерви, їхня пиха у кожнісінькому русі викликає щире роздратування. Не можна, не красиво настільки яскраво демонструвати соціальний статус. Натан займає місце по центру, дівчата — два вільних стільці праворуч. Фінансового директора ми не чекаємо.
Натан говорить повільно, промовляючи кожнісіньке слово з притиском, безапеляційно. Користуючись можливістю, я спостерігаю за його харизмою керівника, за чіткою безпринципною позицією у керуванні компанією. Аж не віриться, що вчора цей чоловік підвозив мене додому, що знаходилась поруч нього в тісному салоні автомобіля, що на повні груди вдихала аромат важких парфумів.
Врешті-решт він називає моє прізвище і доводиться підвестись зі зручної позиції. Тепер мене допитливо вивчаю всі, у тому числі дві снігові королеви за столом. Їхні розглядання бісять найбільше.
Дійство швидко закінчується, і делегація вищих світу цього одразу покидає зал.