- - -

Лідія Аніщенко

Звичайний дослід

- Мамо, я вдома!

Ліа з гуркотом закрила двері і промайнула коридор.

- Ну що, взяли?

Мамина постать миттю з’явилась на порозі ванної. Очі тривожно бігають, сиве волосся вибилось з-під хустинки. На руках, немов сніг, тануть білі клапоті пральної піни.

Ліа закрила очі, щиро смакуючи цю мить, і нарешті видихнула:

- Взяли!

- Господи! Моя ти розумниця! – мамині обійми стиснули її аж до самого серця. – Це ж неймовірно! Це ж просто неймовірно! Зовсім без досвіду і одразу в Procter & Gamble!

- Я й досі не вірю, - Ліа повернулась у коридор, щоб роздягнутись, і стіни злегка віддалили її голос. – Жінка, що проводила співбесіду, була дуже суворою. Сподіваюсь, я не наговорила дурниць, коли вона сказала мені приходити завтра.

Ліа повернулась до ванної, помила руки і поцілувала мамину щоку, мокру від сліз.

- Піду повідомлю новину Бейбі.

Кімната дівчини тонула у квітах, сонячному сяєві та чарівних жіночих обличчях, що поглядали зі стін. У кутку, біля невеличкого ліжка, вкритого рожевою ковдрою, притулилась сталева клітка. Більшу її частину займала запашна купка сіна; у протилежному кінці стояли горнятка з їжею, водою та кілька гілок дерева.

- Бейбі, я вдома!

Як тільки голос дівчини сполохав тишу, з копиці сіна, що лежало у клітці, визирнули довгі білі вуха, і за мить Бейбі – білий ангорський кролик – вже мчав до своєї хазяйки.

- Ти ж мій маленький, - Ліа підхопила його на руки, міцно обійняла і поцілувала у вуха. – Знаєш, Бейбі, ти повинен мене привітати!

Кролик зацікавлено підняв вухо і заворушив носом.

- Твоя хазяйка більше не безробітна! Від завтра я – лаборант у компанії Procter & Gamble!

Ліа відпустила улюбленця і впала на ліжко, розкинувши руки так, ніби збиралась робити «сніжного янгола». Бейбі одразу ж скористався цим і влаштувався на її животі.

- Це так круто, ти навіть не уявляєш, малий! – Ліа щасливо зітхнула і погляд її ковзнув на жіночі обличчя, що спостерігали за нею з плакатів. – Тепер у мене є шанс здійснити свою давню мрію – стати творцем найпопулярнішої у світі косметики. Ти тільки уяви: косметика від Лії Беріл!

Надихнувшись уявним тріумфом, дівчина підхопилася з ліжка.

- Так, потрібно терміново вибрати сукню. Звісно, усі лаборанти працюють у халатах, але я все одно хочу виглядати бездоганно! Ти ж зі мною згоден, Бейбі, любий?

Ліа поцілувала кролика у рухливий ніс, і поквапилась до шафи обирати вбрання.

Наступного дня, дівчина з’явилась на стажування задовго до восьмої. Елегантне сіре пальто та берет зробили Лію дуже схожою на парижанку, але вона була задоволена. Зрештою, навіть стара лакована сумочка сьогодні виглядала пристойно.

- Доброго ранку, міс Тейлор.

- Доброго ранку, Ліа, - акуратна безлика жінка відкрила їй двері і впустила в будівлю. – Ви прийшли завчасно, це добре, але лаборанти ще не на місці. Тож, доведеться почекати у фойє. Професор вас покличе.

Дівчина слухняно кивнула, і попрямувала до кавового апарату, що височів поряд з маленьким кріслом. Зігрівшись гарячим какао, Ліа влаштувалась зручніше і з цікавістю оглянула те, що не ховалось від її погляду: стіни. Вони були білі, дуже рівні і чисті, і зовсім позбавлені індивідуальності, як в усіх лікарнях. Нічого цікавого…

Скоро почали приходити дівчата. Вони кидали на новеньку швидкі погляди, залишали свої речі на вішаку і зникала за дверима лабораторії. Нарешті, задовго після восьмої, Ліа побачила високого, дуже худого чоловіка, вбраного у темний костюм. Він пройшов повз неї навіть не помітивши, і також зник за дверима лабораторії. Ліа мимоволі здригнулася: їй зовсім не сподобалось його обличчя. Воно нагадало їй маску, бліду, байдужу маску мерця. Дівчина згадала обличчя міс Тейлор і пригадала, що вперше зустріла такий вираз саме на її обличчі. «Невже робота у лабораторії так на них впливає?» - подумала Ліа.

Доки вона розмірковувала, двері лабораторії прочинились і постать похмурого чоловіка знову з’явилась перед нею. Тепер чоловік був вдягнений в білий халат, і блідість тканини химерно пасувала до його блідого обличчя.

- Міс Беріл? – голос професора був ввічливим і холодним, мов крига. – Прошу, заходьте.

- Ви маєте честь бути присутніми на випробуванні нашого нового винаходу, - промовив професор, спостерігаючи, як Ліа одягає халат і взуває бахіли. – Прямуйте за мною.

Дівчина скоріше відчула, ніж побачила, як двері лабораторії м’яко зачинилися за нею. Ліа поквапилась за професором і опинилася у наступній кімнаті. Роззирнувшись, дівчина побачила великий стіл під яскравими лампами, а також безліч пробірок та склянок. А ще – кілька дивних пристроїв, що були їй не знайомі. Химерні залізні або дерев'яні лещата, оточені шкіряними ременями.

Погляд Лії ковзнув далі і побачив у кутку кімнати…

- Що це, клітки? – запитала дівчина, ковтнувши слину.