дивлячись у вікно

Коли Земля робила черговий оберт навколо себе, він повертався на своє місце. Сідав навпроти її вікна і дивився пильно, спостерігав, повільно і довго водив очима по її тілу. Його погляд наштовхувався на складки одягу, на стопки книг, на здорові рослини, на новорічні гірлянди, на свої очі у величезному дзеркалі навпроти нього, на її очі, що жодного разу не перестрілися з його.

Він сідав кожного дня о шостій годині вечора навпроти її вікна на відстані 20 кроків. Дивився пильно, крутив головою, нахиляв її, вивертав і безперестанку слідкував. Вона була звичайна. Не гарна, не розумна, не кмітлива, не стильна, не відповідальна, не працьовита, не-не-не-не. Більш звичайної людини годі й знайти, але він, ніби зачарований, кожен вечір спостерігав за її кімнатою.

І хай змінювались дні, він повертався. Сезони йшли один за одним, а він лишався на своєму місці. Роки перекривали одне одного, а він дивився.

Як Земля зробить оберт навколо себе, так ворон повертався о шостій годині вечора на місце, яке залишив вчора, і залишався з нею на годину. Вона жила, не помічаючи його, не кинувши оком жодного разу на дах сусіднього будинку, звідки на неї дивилася пара чорних очей.

Її життя було простим. Ворон сказав би жалюгідно простим. Робота, робота, робота, вихідні. Складки одягу змінювались на її тілі кожен день, але вона лишалася однаковою. Тією самою, без змін. Він бачив всередині її грудей теплу пляму, яка не змінювалась з дня на день. Інші змінювались. Носили цю пляму кілька років, а потім позбувалися її за один день. Говорили з іншими людьми, і пляма зникала сама по собі. Говорили самі з собою, і пляма збільшувалась у розмірах. Говорили по телефону, і пляма світилась яскравіше. 

А з її вікна світло було монотонне, тепле, не яскраве, але постійне.

І ворон зачаровано дивився на нього.

У вікні змінювалась історія, змінювалась шкіра, змінювався одяг, змінювались меблі, змінювались люди, але вона лишалась на своєму місці. В оточенні себе, потім в оточенні старшої версії себе. Старша версія змінилась на чоловіка, а разом з чоловіком прийшли діти. З усе такою ж теплою плямою всередині.

Історія змінювалась, але ворон лишався на місці. Якщо у її житті має лишитися щось незмінне, то це має бути він. Він, який дивився у вікно четвертого поверху кожен вечір о шостій годині.

Він струшував зі свого пірʼя сніг, притискав голову до тіла та дивився. Тримався за слизькі від дощу балки та спостерігав. Сидів поміж відірваних пелюстків квітів і чекав як завжди годину. Ховався під найближчим деревом від сонця, що обпікало його маленьке тіло, і водив очима по її історії.

Той, що названий вісником нещастя, спостерігав за звичайним щасливим життям. Довго, повільно вглядався у монотонну пляму. Наглядав, щоб та не зникла.

Той, що названий посланцем мертвих, сподівався ніколи їх не побачити у вікні навпроти. Бо інакше потрібно буде підлетіти ближче. Відчути запах тіла, що починало б розкладатися. Торкнутися шкіри, яка захищала б просте, не яскраве тепло. І кружляти над її вікном до тих пір, поки тепло не зникне з грудей остаточно і не осяде на його крилах.

Той, що названий пророчим птахом, очікував, щоб обіцяне майбутнє не здійснилось. Споглядав та відлякував набридливу долю від облюбованого вікна.

Кожен вечір підлітав до її історії. І вікно з прикутим воронячим поглядом ніколи не змінювалось, як і тепло всередині неї. Вона тримала у своїх руках чужі маленькі, оберігала дітей. Торкалася тіла чоловіка, піднімала погляд, щоб глянути йому в очі. Вона була звичайна, не цікава, не розумна, не гарна, не-не-не. Але до її тіла було прикуто кілька пар очей. Які дивилися за нею, спостерігали, оберігали. Які дивилися за узорами, які вона виводила своїми руками у повітрі. Які дивилися на обтягнуту тканиною шкіру. Які дивилися на яскраві браслети на ногах. Які дивилися на кучеряве волосся на плечах. Які дивилися на незграбні рухи тіла. Які дивилися на рух губ під час розмови. Які дивилися на витончені пальці, переплетені кільцями. 

Вона була звичайна настільки, що її існування було монотонним записом у Всесвіті, на яке ніхто не звертає уваги.

Окрім чорного птаха за її вікном.

Який оберігав звичайну монотонну теплу пляму у грудях.

Який прилітав кожен вечір о шостій годині.

Який обводив поглядом кожен сантиметр її тіла.

Який хотів вберегти її пляму від згасання.

Який сьогодні о сьомій годині вечора закружляв над її вікном.