***

Наступної миті Ніка навіть не зрозуміла, як все це трапилося, але вона, взяв дітлахів за руки, утворила хоровод. Потім вони грали в потяги, гучно вигукуя «Ту-туууу…», а малеча, регочачи і міцно тримаючись за руки, їй відповідала: «чух-чух-чух». Час від часу старі «вагончики» зникали і з’являлися нові. Це помічник Діда Мороза забирав дітлахів кататися в санях.

А потім з червоними носами та щоками всі увійшли до актового залу. Посередині стояла вбрана ялинка. Поглянувши на неї Ніка миттю згадала ту червоно-золоту красуню, яка стоїть у її будинку і вперше її серце стиснулося від жалю.

— А ти Снігуронька? — почула вона дитячий голос.

Озирнувшись Ніка побачила маленьку дівчинку, років 5. Мала, засунувши до рота вказівний палець, поглядала на Ніку з-під лоба. Дівчинка невпевнено переступала з ноги на ногу, весь час намагаючись зробити крок назад.

— Звичайно, вона Снігуронька, — відповів за Ніку хлопець, миттю з’явившись поруч.

— Справжня? — пошепки перепитала дівчинка, виймаючи палець з рота і витріщаючись на Ніку.

— Справжнісінька! — відповів хлопець.

— А чому в неї волосся… — здивовано запитала мала, вказуючи пальцем, тим самим який вона нещодавно вийняла з рота, на малинове пасмо.

— Тому що я сучасна Снігуронька, — нарешті отямилася Ніка.

Мала посміхнулася і Нікі здалося, що від цієї посмішки в актовому залі стало світліше. Потім дитина простягла свою тоненьку ручку до дівчини і промовила:

— Я вивчила вірш про ялинку. Пішли розкажу…

Останні дві години, Ніка з помічником Діда Мороза слухали вірші, пісні, дивилися, як дітлахи кружляли в танку і кожному з них дарували подарунки, витягаючи з величезного мішка, котрий передав для них Дід Мороз.

А потім Ніка дістала печиво та мандаринки. Вона чула, як поряд захрумкало безліч дитячих ротів.

— Як сма-а-а-ачно…

— Дя-а-а-акую…

— Ням-ня-а-а-а-ам…

Загули дітлахи і Ніка знов відчула, як в неї стискається серце.

Ввечері, коли дітлахи вклалися спати, міцно тримаючи подарунки під ковдрою і притискаючи їх до своїх дитячих сердець, Ніка почала збиратися додому. До неї підійшла вихователька:

— Дякую, що допомогли Андрію з цією виставою, — промовила вона.

— Андрію? — невпевнено перепитала Ніка.

— Андрій — продовжувала вихователька. — Також наш вихованець. Минулого року він вступив до училища. Але все рівно не забуває про нас. Завжди намагається влаштувати для дітлахів свято. А в цьому році… Це було найкраще свято…

Вихователька посміхнулася і поглянула кудись за спину Ніки. Дівчина озирнулась. До них крокував… помічник Діда Мороза або Андрій.

— Чому ти не сказав? — сердито запитала Ніка, коли вони знову всілися в сани і поїхали додому.

— Не сказав про що? — здивувався хлопець.

— Не сказав, що ти Андрій, — вирвалося в Ніки.

— Ти не питала, — здивовано відповів хлопець і весело розреготався. — А ти дійсно повірила, що я помічник Діда Мороза?

Ніка ображено відвернулася від хлопця. Зненацька в пам’яті спливли слова виховательки: «Також наш вихованець…»

— А ти зараз куди? — поцікавилася Ніка, повертаючи обличчя до Андрія.

— До гуртожитку, — пролунала відповідь.

— А давай до нас, — невпевнено запропонувала Ніка. — В нас смачна вечеря буде… Потім зателефонують батьки, привітають… а потім… можна буде запалити бенгальські вогники… чи ввімкнути комп…

Кожне слово, яке зривалося з її вуст, все більше і більше змушувало стискатися її серце, а в голові дзвеніло, немов величезний різдвяний дзвін: «Він наш вихованець… це діти в яких немає батьків… у когось батьки померли, а когось покинули… немов непотріб…».

— Залюбки! — відповів Андрій.

Вони входили до Нікиного будинку за руки. Пройшло всього лише кілька годин, як вона, ображена на батьків і на весь білий світ вибігла крізь ці двері. Але зараз їй здалося, що промайнуло не декілька годин, а ціле життя.

Ніка йшло по величезному холу і з подивом вдивлялася в урочисту ялинку, в купу подарунків, первязаних різнокольоровими стрічками, котрі чекали на неї. Вона вдихала смачні аромати, які доносилися від святкової вечері і вперше в житті починала усвідомлювати, що вона найщасливіша в світі і що вона… любить своїх батьків більш за все в житті.