Глава 9

Одне скельце на тонких окулярах Смертко тріснуло, а колись біла сорочка була замурзана і подерта на правому плечі. Капелюха він десь загубив. Однак, Смертко зберігав той вічно спокійний вираз обличчя, цілячись в компанію зі свого револьвера.

– Я ж казав, що у тебе нічого не вийде – сказав Смертко, – Просто передай мені серце і я піду.

– Що ні, то ні – відповів Роман, – Воно потрібне моїй дружині, і вона його отримає.

– Боюся, що так не піде – сказав Смертко, – я багато на що пішов, аби дістатися до цього серця. Маю зізнатися, що я повівся дуже не розумно, коли запхнув тебе у того кальмара, бо світ міг втратити дуже сильний розум. Я навіть зрадів, коли з’ясував, що ти зміг вибратися, тому що ти, Романе, був потрібен мені для того, аби провести до цього серця. Я знав, що ти екстрено повернешся додому, коли дізнаєшся, що хтось з членів твоєї сім’ї в небезпеці. Я не смів зачепити сина, але дружина – це трохи інше…

– Що ти тільки-но сказав? – запитав тремтячим голосом Роман, а тоді й крикнув, – Повтори, що ти тільки-но сказав!

– Річ у тім, що хвороба твоєї дружини з’явилася не випадково – незворушно промовив Смертко, вільною рукою поправляючи окуляри, револьвер в його правиці загрозливо блищав під світлом факелів, – Я винуватець того захворювання. Краплина шлункового соку меланхолійних ящірок з острова Печаль, підлита в її ранкову каву, зробила усе, зрушивши події з місця. Я знав, що ти одразу повернешся, аби врятувати її.

– Ах ти ж… – процідив Роман і зробив різкий крок вперед.

Смертко швидким рухом схопив лівою рукою Артема за комір і підтягнув до себе.

– А ось цього не треба! – вигукнув Смертко, і в його голосі з’явилося щось схоже на роздратування, – Не треба нервувати. Я б ніколи так не вчинив, якби не знав, що ти не зможеш з цього виплутатися. Зрештою, ти завжди можеш зробити таке ж серце. Та й взагалі, ми ж не дикуни, тому якщо так кортить, то можеш просто повідати мені свій рецепт, а це серце віддати дружині. Як тобі угода?

Роман глянув в перелякані очі Артема й одразу ж спохмурнів. Чоловік опустив голову і похмуро глянув на серце, що лежало на його руках, б’ючись рівно й спокйіно. Він знову підняв очі, сповнені ненависті, протягнув руку і промовив до Фроля, який стояв поруч:

– Віддайте йому.

– Але як же ж… – хотів заперечити Фроль.

– Віддайте – тихо перебив його Роман.

Професор Фроль обережно взяв серце, повільно підійшов до Смертко і, з секунду вагаючись, простягнув йому серце. Останній відштовхнув від себе хлопця, який одразу побіг в обійми батька, і схопив серце.

– Ти найбільша ганьба науки за всю її історію – гнівно промовив Фроль, стоячи біля Смертко так близько, що вони ледь не торкалися носами, і не мигаючи дивився йому прямо в очі.

Смертко позадкував, не зводячи погляду з компанії, продовжуючи цілитись з револьвера і притискаючи серце до грудей. Та не встиг він вийти з кімнати, як йому на голову впало щось біле, схоже на мішок. Той мішок порвався, і навкруги розсипалися золоті монети. Смертко не втримався на ногах і повалився, револьвер вилетів з рук і відкотився до стіни. З-за кутка вхідних дверей вийшов ніхто інший, як старий лепрекон Гай. На тремтячих старечих ногах він підійшов до Смертко і крикнув:

– А ось маєш, паскудник!

– Гаю, не може бути! – радісно вигукнув Роман.

Лепрекон повернувся до Романа, підмітаючи довжелезною бородою підлогу і проговорив:

– То не заради хазяїна, а задля того поважного чоловіка, що повернув моє золото!

Тим часом Смертко опритомнів, і користуючись тим, що лепрекон дивиться в іншу сторону, підвівся і побіг до свого револьвера. Він був вже досить близько, аби схопити його, але зверху, десь зі стелі, на підлогу зістрибнув великий волохатий павук, який однією лапою схопив револьвер, цілячись в Смертко, другою дістав з жилетки сигару, третьою підкурив її, а четвертою поправив свого капелюха, і все це одночасно.

– Не так швидко – своїм низьким голосом промовив павук Фредді, – Не варто було ображати моїх друзів.

– І ти тут, Фредді? – радісно спитав Роман.

– Звичайно, як я міг покинути свого Ромчика в біді – сказав Фредді, випускаючи кільця диму, після чого подивився на Артема і промовив, – Здоров був, Артеме! Ти вже зовсім дорослий став. Пробач старому павучиську за те, що налякав тебе в підвалі, я не хотів.

– Та то нічого! – радісно промовив Артем.

Роман підійшов до Смертко, який стояв з піднятими руками. Той дивився на нього так само спокійно, навіть рідко кліпаючи очами. Роман мовчки зняв рюкзак, порився і дістав маленьку чорну коробочку, повернувся до компанії й промовив:

– Краще сховайтеся в тій кімнаті, і хутенько.

Усі послухалися, не бажаючи сперечатись. Роман відкрив коробочку, (Смертко весь цей час незворушно за ним спостерігав), там всередині виявився мініатюрний акваріум, заповнений водою. Всередині плавала маленька рибка. Роман обережно заліз в акваріум пальцями, дістав рибку, тримаючи її кінчиками пальців за хвіст, після чого поклав її на підлогу.