Алхімік

Лавкою Алхіміка була старовинного вигляду дерев’яна будівля із всіх вікон і щілин якої то і діло виринали різнокольорові бульбашки і струмки густої пари. Здавалося, що в приміщені проводиться якесь серйозне хімічне дослідження.

Вася отворила двері і першою ввійшла до крамниці.

Всередині було дуже тихо. За прилавком сидів старий дід у потертій сірій мантії і читав малесеньку книжечку, дивлячись на неї через лупу. Жодного натяку на бурхливі хімічні процеси різноманітних речовин, жодного пару та бульбашок.

— А як же бульбашки? — засмучено запитала Вася, оглядаючи приміщення.

Дід за прилавком відклав свою книжечку і заговорив на диво бадьорим голосом, який може бути тільки у молодих людей:

— Та то стара анімація. Ці модератори проклятущі ніяк не доберуться до моєї крамнички…

Доки Вася розглядувала прилавки, дід продовжував сваритися і у Васі склалося враження, що всі персонажі «Звичайних героїв» страшно невдоволені своїм життям.

— … прошу їх вже не пам’ятаю скільки поміняти етикетки на зіллі здоров’я та зіллі миттєвої смерті. А то стільки гравців вже провалили місії, коли замість баночки з черепом, де по помилці міститься зілля здоров’я, випивали баночку з красним хрестиком, де, відповідно, напій смерті. Вони кидають грати, бо вважають це за баги, і я залишаюся без клієнтів! — продовжував дід голосом молодого хлопця.

— Бачу, — почала Вася, — вони забули перезаписати ваші репліки голосом людини похилого віку.

Дід підвівся.

— Ну і нічого страшного!

Вася посміхнулася. Вона ще деякий час вивчала асортимент магазину, доки Милашка03 нудилася біля дверей. Згадавши про помилки модераторів, дівчинка вирішили звернутися зі своїм запитом одразу до діда, щоб не купити якесь не те зілля.

— Скажіть, є у вас щось, що допомогло б мені постояти за себе у сутичці?

— Так то тобі до ковальського…

— Ні, ні, я про словесну сутичку.

— А-а-а…

Дід вийшов з-за прилавку і підійшов до однієї з вітрин. Довгі поли його сірої мантії тягнулися за ним, збираючи пікселі пилу з полу.

Зо хвильку покопавшись, він виудив якусь скляночку і показав її Васі. На етикетці був зображений зелений паросток.

— Та це ж, мабуть, добриво для рослин? — сказала Вася, розглядуючи склянку.

— Модератори, — пожав плечима дід. — Насправді це зілля впевненості у собі… Правда, правда, навіщо мені тебе обманювати? Я і так вже більшість клієнтів загубив, а всі інші приходять, беруть зілля на свій розсуд і потім ображаються, що я продав їм щось не те. А я що, знав шо їм треба? Не можна що лі одразу запитати?

Вася потягнулася, щоб забрати зілля, але дід виявився досі прудким і відсмикнув руку до того, як дівчинка встигла взяти склянку.

— Грошики уперед, — майже проспівав він.

— Де ж я візьму грошики? — сказала Вася і вони тут же з дідом, як по команді, подивилися на Милашку03.

Та вже сиділа прямо на підлозі і ніяк не виявляла те, що всі присутні дивляться на неї.

— Милашко03, — почала Вася, — дай гроші.

— Які такі гроші?

— Ті, шо ми з тобою заробили за денний іспит. Я знаю, вони у твоїй сумочці.

Милашка03 щось пробурмотіла собі під нос і, встаючи дуже повільно, неохоче дістала з сумочки монетки та простягла їх Васі.

— Я просто воліла купити собі інший одяг… — тужливо сказала героїня.

Вася розплатилася з дідом і разом із героїнею покинула приміщення. Вже на вулиці вона відкрутила маленьку пробку і залпом осушила скляночку.

— Ну шо, не надурив тебе старий пес? — запитала Милашка03 зі скептичною усмішкою.

— Рота закрила і слідуй за мною! — майже гаркнула Вася, дивуючись сама собі, де це в неї знайшлося стільки відваги, щоб грубо відповісти іншій людині.

— Бачу, бачу, все працює, — затараторила Милашка03, бадьоро крокуючи поруч із Васею.