Милашка03

— Гей! Прокидайся-я-я!

Вася невдоволено щось промумрила і перевернулася на іншій бік.

— А ну вставай, ледарко! Я знаю, що ти чуєш мене!

— Ще п’ять хвилиночок, будь ласочка… — обізвалася Вася, але вже наступної миті розплющила очі і різко сіла.

Таке раптове пробудження Вася здійснила, оскільки голос, що будив її, точно не належав нікому з родичів дівчинки, хоч і здавався їй дуже знайомим.

Коли зорова функція стабілізувалася, дівчинка побачила перед собою красиву незнайомку. У неї було довге руде волосся, струнка фігура, затягнута в корсет, який був якимось… піксельним?

— Ох, нарешті! — промовила незнайомка, перекинувши пасмо свого волосся з плеча на спину.

Вася підвелася і, придивившись, нарешті зрозуміла, хто стоїть перед нею. То була героїня, яку Вася створила, щоб грати нею у «Звичайних героїв».

— Шо ти витріщилася? Ніби сама мене не створювала.

Героїня метушливо підтягнула свій корсет і додала:

— Могла би вдягти мене у щось зручніше? Знаєш, не дуже зручно битися на мечах у цих ганчірочках.

Вася нічого не відповіла, але не тому, що не була згодною, а тому, що дар мовлення ще не повернувся до дівчинки. Вона швидко зиркнула вправо, вліво… Піксельні ліса, піксельні гори і десь в далечині видніється піксельне море. Так, помилки бути не може. Вона попала у «Звичайних героїв».

— Навіщо оглядатися, якщо це твоя улюблена локація і ти грала саме у неї… — героїня в корсеті хлопнула в долоні і, зробивши якісь незрозумілі Васі жести, закінчила, —… дев’яносто сім годин, шістнадцять хвилин і сорок три секунди.

Вася досі могла лише блимати очима і тому героїня додала до свого переліку ще одну скаргу:

— Знаєш, так довго грати в телефончик — не корисно для здоров’я. До того ж ти робиш це кожен день, а отже я, працюючи на тебе, вже дуже довго не була у відпустці!

— Ти — Милашка03? — запитала Вася, доки співбесідниця не потопила її в океані вини.

— І що за тупе ім’я? Могла б назвати хоча б просто Милашка. А то так здається, що є ще принаймні три героїні миліші за мене!

— Милашка, Милашка01 і Милашка02 вже були зайняті, коли я зареєстровувалася… — зніяковіло промовила Вася.

Милашка03 такою відповіддю не задовольнялися і просто закотила очі. Принаймні вона більше не бубоніла, чому Вася буле дуже рада.

Доки Васіна героїня розглядувала свій манікюр від якого в деяких місцях вже відвалилася пара пікселей, сама Вася збиралася з мислями і нарешті запитала:

— Як я сюди попала?

Милашка03 одарила Васю своїм фірмовим поглядом «ти чо, з глузду з’їхала?» і повернулася очами до нігтиків.

— Навіщо я сюди попала? — знову запитала Вася, трохи переформулювавши питання.

Схоже, героїні набридло грати в мовчанку і вона сказала:

— Ми же в грі з відкритою картою… Ти можеш робити все, що заманеться.

Не дивлячись на те, що відповідь була правдивою, Васі вона не дуже сподобалася, оскільки дівчинка бажала отримати хоч трохи конкретики.

Побачивши тужливу Васіну міну, Милашка03 нарешті пом’якшала і майже дружелюбно сказала:

— Можемо сходити до дошки оголошень, щоб обрати якійсь квест. Денний іспит ми вже пройшли, а до наступного… — Милашка03 знову хлопнула в долоні і пошарудила руками у повітрі, — … тринадцять годин, дві хвилини і тридцять шість секунд… тридцять п’ять…тридцять чотири…

Вася вслід за героїнею пішла по дорозі, яка вимальовувалася буквально під їхніми ногами.

— Навіщо ти постійно плескаєш у долоні? — перебила Вася Милашку03, коли та дібралася вже до чотирнадцятої секунди.

— Меню відкриваю.

— Яке меню?

І знову цей погляд. Вася відвела очі і спробувала самостійно хлопнути у долоні. Перед очами дівчинки дійсно з’явилося ігрове меню: обрати скін, почати бійку, карта, налаштування, допомога… Раптом дівчинка перечепилася через якісь пікселі, що валялися на доріжці, і майже не впала.

— Обережніше, — сказала Милашка03, не стримавши посмішку, коли Вася зціпила зуби, щоб не заверещати від болю. — На цій карті дуже часто спавняться коряги.

Трохи накульгуючи, щоб у Милашки03 хоч трошки пробудилася совість (біль не був таким вже нестерпним), Вася наздогнала свою супутницю. Вона не звертала на це увагу і просто час від часу невдоволено підтягувала свого корсета.

Нарешті на горизонті почало вимальовуватися якесь селище і, підійшовши ближче, пішохідки дісталися дошки оголошень. То була звичайна собі дошка, на якій висіли листки паперу з незрозумілими, ніби затуманеними написами.

— Нічого не розумію, — сказала Вася, підходячи до дошки якомога ближче і примружуючи очі, щоб розібрати написи.

Милашка03 повністю ігнорувала Васю. Тепер вона дістала пляшечку червоного лаку зі своєї малесенької сумочки і прийнялася красити нігті, які облупилися.

Вася вже відчаялася просити про допомогу у своєї героїні і почала міркувати над тим, якби їй прочитати хоча б одне оголошення. Коли дівчинка гралася з телефона, для того, щоб відкрити меню і взяти якусь річ, треба було натиснути одну й ту саму кнопку, а отже…

Вася хлопнула по листку і той раптом збільшився у розмірах і скочив у неї перед очима. Тепер текст був повністю читабельний.

Назва квесту: «відновлення справедливості».

Мета квесту: «відновити справедливість».

Опис квесту: «набридло постійно вислуховувати гидоти від свого тупуватого однокласника? Скоріш рушій відновлювати справедливість! Перейди до режиму офлайн, та відточи на проекції однокласника свою переконливість, впевненість та ораторські здібності. Спробуй заглянути до алхіміка, в нього є те, що зможе тобі допомогти».

Вася хлопнула по листку, щоб той повернувся на місце, і зраділо звернулася до Милашки03:

— Тут такі класні квести! Про реальне життя! Хлопни, ой, тобто відкрий це оголошення.

Милашка03 скинула брови, дивлячись на Васю.

— Ми шо, реально будемо виконувати зараз якійсь квест?