Ярик

— Жирдяйко!

— Корова!

— Вівця!

Ярик подивився на Діму, скинувши свої руді, під стать волоссю, брови.

— Яка вівця? Ти, йолопе, ми же за зайву вагу дражнимо, а не за розумові здібності…

Діма сконфужено відвів погляд, поки Ярик продовжував:

— Це ти вівця, згідно з розвитком твого мозку!

Діма зовсім зніяковів. Не те щоб компанія Ярика йому дуже подобалась, але Діма вже добре зрозумів, що краще було бути за Ярика, а не проти нього.

Незважаючи на покірність Діми, між хлопцями все одно здійнялася сутичка.

— Можеш хоч раз в житті за себе постояти! — гаркнув Ярик так, що Льоха, який стояв за його спиною, майже не підскочив.

Між хлопцями вмить піднялася перепалка і вони зовсім забули про свою попередню жертву. Вона сиділа в дальньому кінці класу і, стиснувши губи дивилася під парту, де тримала телефон.

Дівчинку звали Василіса. Вона не була товстою, принаймні так казала її бабуся. Вася була невеличкого зросту і зайвих кілограм у неї було не більше п’яти. Але справа в тому, що коли ти невисока людина, то навіть пара кілограмів може значно вплинути на твій зовнішній вигляд.

Вася, як правило, старалася не звертати увагу на Ярика та його хлопців. Це не завжди виходило і декілька разів Вася встрявала з хлопцями в суперечку, а, як відомо, виграти в спорі у дурнів — неможливо, і все це закінчувалася Василісиними сльозами у шкільному туалеті.

Згодом Вася виявила, як можна уникати хлопців хоча б до першого та після останнього дзвоника. В першому випадку потрібно завжди запізнюватися. Так, вчителі сваряться, але, принаймні, не називають тебе жирдяйкою. А в другому випадку треба якомога швидше збирати манатки і пулею летіти додому.

Всі ці способи працювали, оскільки, позабувши про Васю перед та після занять, Ярик та компанія присвячували цей час розвагам зі своїми іншими «жертвами». Але ж залишалися ще перерви між уроками. Можна було просиджувати їх в дівчачому туалеті, але у Васіній школі вони були без кабінок і тому ця витівка загинула у зародку.

Якби школою все закінчувалося… Але Ярик не давав Васі продиху навіть вдома. І все це через ці поганючі соціальні мережі! Навіщо вони взагалі шестикласникам? Діти такого віку не вміють сортувати інформацію, яка ллється з Інтернету, як з Рогу достатку. Всі, крім Васі, звичайно ж. Вася вирішила, що коли трохи підросте, та стане Президенткою Всесвіту, то заборонить дітям до тринадцяти років користуватися Інтернетом.

Єдине місце, де Вася могла сховатися, це нова комп’ютерна гра «Звичайні герої», яка дуже стрімко набувала популярності. Вася могла часами… та що там, днями залипати за нею, не помічаючи зміни днів на ночі.

У «Звичайних героях» можна робити все, що заманеться. Головна мета гри — це перемогти супротивників, але між цим ще можна збирати ресурси, покращувати бойове обладнання, співпрацювати з іншими гравцями… Але ж головне, що звичайна людина могла відчути себе справжнім героєм!

В грі був лише один невеличкий недолік — не дуже сучасна графіка. Раніше вона була цілком собі гарна, але коли кількість гравців перевищила всі очікувані прогнози, гра стала страшенно лагати і розробники вирішили оптимізувати її саме шляхом спрощення візуальних ефектів.

Прийшовши додому (точніше прибігши) Вася, як правило, одразу ж кидалася грати в «Звичайних героїв». Але сьогодні у її батька був вихідний і дівчинка попленталася в гостину, щоб трошки йому понабридати.

— Скажи, я дуже товста?

Вася стала прямо між батьком та екраном телевізору і тому у першого не було іншого виходу, як дивитися на доньку.

— Ні, — промовив Васін тато доволі таки впевнено.

— Ну як же!? — Вася, здавалася, не була задоволена такою відповіддю, або просто не знайшла її відвертою. — Ось, дивися які ноги…

— Та де ти товста? — обурено сказав тато. — Пальцем покажи.

Вася на хвильку задумалася, а потім стала показувати на зовнішню частину стегна. Батько прийняв вид повної зосередженості. Потім він потягнувся до окулярів, надів їх і відбросив футляр на диванну подушку.

— Навіть в окулярах не бачу, де ти там товста, — сказав тато на серйозних щах.

Вася не витримала і розсміялася. Тато теж посміхнувся.

Але піднесений настрій не довго тримався у дівчинки. Повернувшись до своєї кімнати, вона одразу ж полізла в кишеню по свій телефон і, стрибнувши на ліжко, розблокувала екран.

У шторці повідомлень висвітлилося, що хтось відмітив Васю у бесіді класу. Відкривши повідомлення, Вася не втримала протяжний стогін. То був Ярик.

Річ у тім, що Васін клас на уроках української літератури ставив постановку «Кицин дім» і зараз мова йшла про розподіл ролей. Головні ролі, звичайно ж, вже розібрали і тепер залишилися лише ролі козла, курки та свині. Ярик відмітив Васю саме на питання, хто буде свинею.

Побачивши це, Вася кинула телефон на краєчок ліжка, перевернулася на спину і миттю заплющила руками очі. Ну це вже занадто.

Сльози потекли з очей дівчинки і вона навіть не намагалася їх витирати. Одна сльоза затекла прямо в ухо і Вася перевернулася на бік, підклавши руки під голову. Ну що за життя? І як цьому бовдуру протидіяти? Неможливо ось так кожного разу змовчувати, терпіти… Знайти хоча б одну слабкість цього хулігана і можна буде почуватися себе озброєною в сутичках з ним.

Коли думати про цю ситуацію вже не було ніяких сил, Вася, щоб заспокоїтися, прибігла до методу, який ще ніколи її не підводив. Вона тапнула на іконку «Звичайних героїв» і почала грати.