Розділ 14.

Ноги ніби примерзли до льоду, і я не можу ступити й кроку. Тамерлан продовжує наближатися і моя тривога множиться на три.

- Я так розумію чекати мене після гри ти не збиралася? - Хлопець запитливо підіймає брову, а погляд такий, що мені здається, він мене прибити хоче. Та й тон, яким він це запитує, змушує мене зіщулитися.

- Вже пізно, тим більше я бачила яким ти був на майданчику і думала, що тобі треба трохи прийти до тями.

- Неймовірна підтримка, Аню, - Тамі нахиляється нижче і якщо до цього я могла дихати хоч через раз, то зараз зовсім не виходить.

- Ти мене злякав, - кажу чесно, бо після його слів я почуваюся огидно.

- Злякав? Це цікаво чим? – Тамерлан на межі, але намагається тримати себе в руках.

- Таким як ти був сьогодні, я тебе ще жодного разу не бачила.

- Де ти була ввечері? - Він різко мене перебиває і впивається у мої очі своїм поглядом.

- Це допит? - А ось тут я вже не витримую і вимовляю крижаним тоном.

Значить, він правда вирішив, що я могла провести вечір з Ніком? Хоча... насправді, майже так і було. Ось тільки Тамерлан думає зовсім про інше. Не про те, що Нік врятував мене від хворого дурня, який незрозуміло що хотів зі мною зробити. Тамерлан впевнений, що я, як мінімум, ходила на екскурсію до спальні Ахметова.

– Я приїжджав до тебе, хотів забрати на гру. Але вдома нікого не було, на телефон ти не відповідала... - Хлопець замовкає і продовжує мене свердлити поглядом, а я лише хапаю ротом морозне повітря від обурення.

- Ну продовжуй, чого замовк?! - Підвищую голос і б'ю його долонями в груди, - давай ти мені зараз розкажеш чутки які зібрав про мене, а я потім поділюся тим, що зібрала я?! - Якщо так, то я також маю право висловити свої претензії.

- Ти приїхала його машиною! - У цю секунду хлопець, зчепивши зуби, голосно гарчить і заїжджає кулаком по машині, яка стоїть поруч. Я з гучним вереском відстрибую назад і закриваю долонями вуха. - Ти, твою матір, приїхала сюди на його тачці! А мені навіть на бісові повідомлення не відповіла!

Він розпалюється, починає поводитися як божевільний, а мені вже страшно так, що на очі накочують сльози. Я не знаю що робити. Зірватися з місця та побігти я зараз не зможу. Він швидше мене, він наздожене мене. А що буде коли наздожене? Що буде за дві секунди, коли його пальці вхопляться в мій капюшон?

Моя надія на те, що люди, які зібралися навколо, якось допоможуть мені, помирає, варто мені перевести погляд на натовп, який зібрався неподалік і лише дивиться на виставу. Допомагати мені ніхто не збирається.

Коли я думаю, що це вже кінець, то раптом помічаю Настю, яка щось намагається показати мені руками, але я не можу зрозуміти що саме вона показує.

- Що, навіть нічого відповісти?! - Найжахливіше, що я тільки могла уявити, Тамерлан робить до мене два кроки й, схопивши своїми долонями мене за руку, струшує.

- А Інги вдома не було, коли ти вирішив до мене заїхати? - Видаю у відповідь і тут же прикушую язик. Ну а чому він може мені все це говорити, а я не можу?

Здоровий глузд мені підказує, що не в моєму положенні так виражатися у відповідь, але я вже сказала те, що сказала. Вже все зроблено.

Хлопець на секунду сторопів від такого питання, але майже відразу ж узяв себе до рук і увійшов назад у роль ревнивого хлопця. А я лише безглуздо на нього витріщалася. Невже правда? Він з Інгою?

- Що за маячню ти несеш?! - Гарчить і стискає пальці сильніше.

- А ми хіба не абсурдними новинами ділимося?!

Тамерлан хоче мені сказати ще щось, але не встигає, його ніби відкидає назад, а я знову голосно вищу. Тільки цього разу не через те, що я бачу розлюченого Тамерлана, ні. На цей раз гірше. Розлючений Нік, який щойно відкинув Тамі так, що той упав на асфальт.

- Не заважаю? - Нік посміхається жахливою усмішкою, а потім швидко пройшовся по моєму обличчю очима і на секунду зупинився на очах, з яких все ж таки бризнули сльози. Я злякалась! Так! Я не плакса! Просто не змогла стримати емоцій.

Ось тільки здається Ахметову не сподобалося побачене.

- Тобі кінець, придурок! - Гарчить Тамерлан, а Ніка лише веселять його слова.

- Я в передчутті...

У мене трапляється дежавю. Вдруге за цей день я бачу, як Ахметов готовий напинати мого кривдника. У вухах тут же починає шуміти, а в голові думки влаштовують чортове танго. Не можна цього допустити! Не можна! Саме ця думка звучить найголосніше!

- Нік... - Хочу голосно вимовити його ім'я, змусити хлопця до мене обернутися, але виходить лише прохрипіти. При цьому хлопець не зводить погляду з Тамі, який все ще гріє задом холодний асфальт, і я чую смішки з натовпу. І це далеко не на краще, тому що Тамерлан розсердиться і тоді бійки точно не уникнути.

- Може тобі ще й встати допомогти? – Ахметов продовжує нариватися, при цьому ще й голосно сміється. Адже Тамерлан це не той придурок з котеджного містечка. Той був набагато менше і, судячи з усього, боявся Ніка. А ось Тамерлан не боїться, та й сили в ньому стільки, що хоч греблю гати.

- Собі допомагатимеш, коли зубів позбудешся! - Гарчить Тамерлан і в один стрибок встає на ноги. Хтось голосно свистить, а хтось навіть починає ляскати. Я зараз ненавиджу всіх цих недоумків, які замість того, щоб допомогти, влаштували тут кінотеатр.

- Тобі б ще так грати, як ти фантазуєш, - Нік продовжує його провокувати, а я, вп'явшись нігтями в долоні, зриваюся з місця і несуся вперед. Я хочу стати між двома розлюченими індиками і як мінімум не допустити того, щоб вони побилися.

Але в мене виходить зробити лише кілька кроків, далі я врізаюсь у перепону у вигляді руки Ахметова, яка з'являється так різко і несподівано, що мені навіть доводиться вчепитися пальцями, щоб не впасти.

- Назад відійшла, - гарчить хлопець і все так само не обертається до мене. Просто наказує, ще й таким тоном, що в мене навіть бажання сперечатися з ним немає.

Ось тільки я навіть не думала, що погіршу ситуацію тим, що захочу допомогти. Очі Тамерлана впиваються в мої пальці на руці Ніка, а потім я бачу, як їх огортає лють. З гучним вереском я відскакую назад, рівно за секунду до того, як хлопці врізаються один в одного.