Розділ 13.

Напевно, якби я могла ще сильніше втиснутись у стінку кабінки, то я б це зробила, тому що я хочу чути, про що вони говорять ще чіткіше, тому що мені здається, що я чую якесь марення і намагаюся списати це на погану чутність, але ці двоє зовсім не шкодують мене.

- Не знаю, там історія каламутна якась, за руку ніхто нікого не зловив, - каже одна з дівчат, а друга тут же голосно зітхає.

- Але ж диму без вогню не буває, ти бачила, як Ахметов його дубасив? Не через те ж страшко це все.

- Думаєш через Інгу? Я сумніваюся, що вона проміняла Ніка на Вербіна. Ні, він звичайно красень, я б і сама з ним ... перекинулася, але Ахметов же - це Ахметов.

Мої пальці сильніше впиваються в ручку дверей, ще трохи і я просто зірвусь. Вилечу з цієї кабінки й вчеплюсь одній з цих курок у патли.

- Але чутки то є, кажуть, що Тамерлана з Інгою бачили й вони там точно не ромашки перераховували.

- Думаєш, правда?

- Ну, страшко кажуть не підпускала його до себе, так, поцілунками дражнила і додому відсилала.

Від гучного сміху цих двох дуреп у мене починають скрипіти зуби, настільки сильно я їх стиснула.

- А Ахметову значить все й одразу? 

На цьому моє терпіння добігає кінця, я різко штовхаю двері кабінки й виходжу з неї. Дві дівчини вилупивши свої очі, витріщаються на мене і більше не виглядають такими сміливими. Я впізнаю їх відразу, вони вчаться на курс старше за мене. Обидві страшні до неможливості, я б на місці хлопців взагалі обходила їх десятою дорогою. В однієї очі скоро випадуть з орбіт, і далеко не факт, що назад встануть. Рекламна пауза затягується, обидві дурепи, здається, не збираються навіть рота свої відкривати, а секунду тому були такими сміливими.

- Добре, що є про кого пліткувати, так? - Примруживши очі я роблю крок вперед, - адже коли власного особистого життя немає, то залишається обсмоктувати чуже, - розтягую губи в посмішці й пройшовши між курками, штовхаю плечима відразу обох, щоб вони розступилися.

Жодна не ризикує мені нічого відповісти, від чого моя віра в себе стає більшою. Натискаю на дозатор, намилюю руки й обполоснувши їх під водою повільно прямую до виходу під зацікавлені очі дівчат, біля самих дверей все-таки не витримую й обернувшись окидаю кожну з них поглядом.

- Хоча, а що вам ще лишається, як обговорювати інших, адже жодній з вас не світить ні Вербін, ні Ахметов, - усміхнувшись я штовхаю двері й виходжу з вбиральні, в якій стало задушливо.

Вийшовши в коридор я розумію, що мій кепський настрій нікуди не випарувався. Осад від почутого точно залишився. Я розуміла, що все це могло бути плітками, що тільки не придумають, щоб повеселитися і виправдати те, що сталося на спортивному майданчику. Ось тільки чому Тамі пов'язали з Інгою? Невже це сталося просто на рівному місці?

Навіть плітки про мене і Ніка з'явилися не просто так. Як би мені не було соромно і як би зараз моя совість не зжирала мене зсередини, але я мала визнати те, що чутки про мене й Ахметова досить таки справедливі. Перебільшені, але справедливі. І тепер у мене виникає питання - на підставі чого з'явилися плітки про Тамерлана та Інгу?! Що між ними було?

Заходжу назад до зали й розумію, що мої найстрашніші підозри не справдилися. Гра продовжується. Дивлюся на табло та розумію, що хлопців не дискваліфікували. У Тамі чотири штрафні, йому залишилося грати ще не довго. У Ахметова три, але це теж не обіцяє йому нічого доброго. Обидва сидять на лавці й чекають, поки тренера випустять їх на майданчик, хоча я б більше не ризикувала, та й у роздягальню відправила б охоронців, впевнена, вони там після матчу рознесуть все до біса, це видно по тому, як хлопці дивляться один на одного.

Я ж ковзаю поглядом від одного до другого і не можу зрозуміти, що робити далі. Адже колись їх випустять звідси, і тоді доведеться розв'язувати проблему. 

Нік ніби відчуває, що я на нього дивлюсь й відразу підіймає голову та впивається в мене своїм проклятим поглядом, від якого на шкірі знову з'являються мурашки... Хлопець дивиться так, що мені стає нестерпно жарко буквально за кілька секунд. 

Все припиняється, коли тренер ляскає його по плечу, повідомивши, що він знову може вийти на майданчик. Нік на мене більше не дивиться, але від цього мені не стає краще. Тіло все так само горить, а ноги ватяні настільки, що я й кроку ступити не можу.

Гучний звук повідомляє про те, що матч знову розпочався і я нарешті можу вийти з трансу та піти до свого місця. Я зараз втрачена настільки, що навіть не відразу розумію, що Настя мені щось каже.

- Ти де була? Тут таке було...

Мені не цікаво, що було. Я й так знаю. Ці двоє індиків мірялися тим, у кого хвіст більше розпушується. Мене зараз цікавить зовсім інше. Настя знає усі плітки в інституті. Які шанси на те, що вона знала про Тамі й не сказала мені? Її ставлення до нього пов'язане з цим? Адже вона ніколи його нормально не сприймала. Чому? Раніше я думала, що вона ревнує мене до нього, а якщо вона знала те, чого не знаю я?

- Ти знаєш причину їхньої сутички? - Мені доводиться кричати, тому що позаду нас затята фанатка однієї з команд вирішила дмухати у свою трембіту, та ще й з такою силою, ніби людям, які сидять поруч з нею, слух у принципі в житті більше не знадобиться.

- Відсутність мізків та бажання напинати один одному? - Подруга починає голосно сміятися, а я вдивляюсь у її обличчя. Адже якби вона знала, вона б хоч якось себе здала? Поглядом чи неприродним сміхом?

- Ти чула те, про що говорять? - Я вирішую більше не ходити навколо. До біса!

- Ти про що? – Настя нарешті перестає сміятися і тепер уважно сканує мене поглядом.

- Про те, що у Тамі було щось з Інгою, - варто мені це сказати, як дівчина закочує очі до стелі й знову сміється.

- Пам'ятаєш як місяць тому обговорювали мій бурхливий роман з булочником з пекарні навпроти універу? А ж я просто ходила в ту пекарню, бо там халявний вайфай і кава смачна, а мені вже приписали купу всього лише через те, що хлопець намагався доглядати за мною. Так що забий болт на ці чутки. Тамі на тебе дивиться так, що всі навколо заздрити починають. Навіщо йому ця пошматована миша?