Розділ 12.

- З дороги звалили, - в реальність мене повертає неприємний голос якоїсь олениці, яка ще й не посоромилася мене плечем штовхнути.

Поки я знаходжу дотепну відповідь для цієї невихованої мавпи, вона, на жаль, зникає з поля зору. Ну ось що це було? Знак згори, що нічого на Ахметові зациклюватися? І взагалі - якого біса я дозволила собі так довго на нього витріщатися? Ну ось що зі мною відбувається останнім часом?

- Ти чого тут стирчиш?! - Настя, яка з'явилася незрозуміло звідки, хапає мене за лікоть і починає тягти за собою. У цей момент я почуваюся безпорадним кошеням, яке загубилося і не може знайти свою миску з молоком.

- Тут сядемо! - Видираю лікоть з її чіпких пальців і плюхаюсь на вільне місце.

Гучна сирена повідомляє про те, що матч розпочався, а я все ніяк не можу взяти себе в руки й нарешті подивитися на спортивний майданчик. Я все ще злюся на себе за те, що сталося кілька хвилин тому і намагаюся зрозуміти якого біса мої губи все ще горять від пронизливого погляду козла, який повинен мене злити й бісити, але точно не викликати будь-яких інших емоцій.

- Який же він класний! - Чую пискливий коментар подруги в той самий момент, коли я намагаюся стягнути з себе шарф, але лише сильніше в ньому заплутаюся. Шапка злітає з голови, а куртка випадає з руки, падає на підлогу. Ну супер! Клоуна викликали? Я можу тут підробити на пів ставки!

Звичайно, я знаю кому саме призначений цей коментар, і коли нарешті мені виходить виплутатися з шарфа і позбирати всі свої речі, які я розкидала, я лише в черговий раз переконалася, що моя інтуїція мене не підвела. У подруги капають слини й очі витріщені так, що я починаю переживати за те, щоб вони не випали з орбіт. Така реакція у неї лише на одного хлопця. Переводжу погляд на майданчик і відчуваю, як серцебиття розганяється до нереального ритму лише за кілька секунд. А виною всьому два хлопці, які зчепилися на майданчику. Начебто вони воюють за м'яч, але чому мені здається, що м'яч лише причина?

Гучний звук свистка повідомляє про те, що хтось із гравців отримав фол і мені здається, що я навіть здогадуюсь хто саме. Номер сорок чотири, Тамі отримує перший фол, а ще навіть не минуло й двох хвилин гри. Долоні моментально стають вологими. Здається, сьогодні тут буде спекотно.

- Бачила, як зчепилися? - Подруга звичайно ж продовжує коментувати все, що сталося, а мені вже не до обговорень. Я п'ятою точкою відчуваю, що сьогоднішня гра закінчиться чимось дуже поганим.

- Угу, - все що можу видати у відповідь.

Очі самі стежать за тим, що відбувається далі. Я бачу, що Нік і Тамі знову знаходяться поряд, в одного з них у руках м'яч, а другий же намагається його вибити. Потужна сутичка й обоє розлітаються убік. Знову свист судді. Цього разу фол дають Ніку, а мене перекручує від того, який вираз обличчя зараз у Тамерлана. Здається, ще трохи й він просто вибухне. Якого біса відбувається?!

- Ось це вони скажені, - Настя начебто на підробіток коментатором влаштувалася. Її коментарі бісять до жаху.

Тренер команди Тамі бере тайм-аут, і гравці розходяться до своїх тренерів. Майже всі гравці. Тільки Нік нікуди не поспішає, він якось дивно посміхається і дивиться у бік Тамерлана, який зараз бере пляшку з водою, щоб трохи освіжитися.

Серце пропускає удар, коли Нік раптом проходить повз свою команду і прямує до Тамі. Якого... Що він творить? Я мало не підриваюся з місця, дивом змушую себе сісти назад. Що він задумав? Очевидно нічого хорошого.

Ахметов доходить до Тамі впритул, бачу, як він йому щось говорить, а потім відразу відходить. У мене всередині все холодніє, тому що цієї секунди Тамерлан розвертається до зали й починає поглядом ковзати по всіх присутніх. Доти, доки не знаходить мене. Його очі фокусуються на моєму обличчі, а в мене перехоплює подих від страху. У його погляді зараз стільки злості та ненависті... Здригаюся від того, як він сильніше стискає пляшку з водою, а потім відкидає її вбік з гучним гулом.

Що... що це все означає? Що йому сказав Нік?

Мені душно. До божевілля. До жаху. Душно та страшно, тому що я нічого не розумію, що відбувається. Абсолютно нічого не розумію.

Мій погляд кидається від Тамерлана до Ніка, але жоден із них зараз на мене не дивиться. Вони дивляться тільки один на одного і здається, що кожен з них чекає на ту секунду, коли знову можна буде вийти на майданчик.

- Аня, ти бачиш? - Подрузі вже здається набридло розмовляти самій з собою і цього разу вона штовхає мене в плече, щоб точно привернути до себе увагу.

– Що? - Нарешті розвертаюся до Насті й бачу, що подруга вже й сама перебуває у легкому подиву.

- Ахметов і твій Тамі здається щось не поділили й, зважаючи на все, вирішили винести це на майданчик, - подруга озвучує те, що я і сама бачу. Ось тільки я не розумію, що вони могли не поділити. Вірити у те, що Нік йому розповів про наш поцілунок, я не хочу. Не знаю чому, але мені здається, що Ахметов не звик такими брудними методами здобувати перемоги. Чи це я просто не хочу вірити в те, що він здатний на таке?

- Значить обидва ідіоти, якщо не вміють відокремлювати особисте від гри, - намагаюся вимовити це без зайвих емоцій, а всередині все завмирає, бо час тайм-ауту закінчено і команди знову виходять на майданчик. 

Мої надії на те, що хтось із тренерів помітить те, що хлопці налаштовані на мордобій більше, ніж на гру й одного з гравців посадять на лавку, не виправдовується. Нік та Тамерлан разом на майданчику. Гравці стають на свої позиції. Гучний свист та гра знову відновлюється. Мої пальці втискаються в сидіння, стискають його з такою силою, що, здається, я їх уже зовсім не відчуваю.

- Ну триндець, дивися, дивися. - Настя знову мене штовхає в плече і тицяє пальцем у Тамі, який просто мчить на Ніка і зносить його з місця, це при тому, що у хлопця навіть м'яча в руках немає.

Вони валяться на підлогу і починається бійка. Я підриваюся з місця і мчу вперед, не знаю, чого я хочу цим досягти, навряд чи моя поява там щось вирішить. Варто мені тільки наблизитися до майданчика, як мені одразу перегороджує шлях один з суддів та каже, що я не можу пройти далі. Хлопців розтягують на моїх очах, але по їхніх поглядах видно, що кожен з них не проти продовжити.