Розділ 6.

Я завмираю, якоїсь миті мені здається, що я забула як дихати. Мої губи широко відчинені, я хапаю ротом повітря, а насичення киснем все немає. Легені обпалює від нестачі повітря, а очі, здається, починають сльозитись, бо я забуваю моргати.

– Що? Яке ще покарати? - Думати в цей момент зовсім не виходить.

- Зробиш усе зараз. Якісно та швидко.

Знаходжу поглядом його очі. Намагаюся хоч щось у них розглянути. Зрозуміти, що він хоче від мене. Але в мене нічого не виходить, у голові якийсь гомін.

– Що? - Струшую головою і продовжую ставити дурні питання.

- Приступай! - В цей момент Нік робить крок назад, а в мене летить його кофта, яку я не встигаю схопити, і вона падає на підлогу.

- Ти що хочеш, щоб я її зараз прала?! - Нарешті до мене доходить, що від мене хоче цей зухвалець і мало не задихаюся від такого нахабства.

- А ти хочеш, щоб я в такому вигляді ходив по універу? - Ахметов запитливо вигинає брови та складає руки на грудях. Я тут же підіймаю погляд нагору і нагадую собі про те, що мені не можна дивитися на нього без кофти. Це його вигляд дуже сильно мене збиває з пантелику. Я ніби в дурненьку перетворююся.

- Але я не зможу вручну... вона не відпереться, - стискаю пальцями кофту і тут же прикушую губу. Руки я так помити й не встигла, і знову схопила цю чортову ганчірку брудною рукою! Зараз вона стала ще бруднішою, ніж була до цього. Від відчаю я готова завити. Дуже голосно.

- Ти хвилину тому стверджувала, що мало не Попелюшка і сама все відмиєш, - на його губах знову грає та сама посмішка, яка змушує мене до жаху злитися. Ну що він за людина така?!

- Але ж ми запізнимося на наступну пару! - Використовую останній аргумент, бо всі мої козирі закінчились. А судячи з того, що він своєю п'ятою точкою сперся на двері, то прослизнути повз нього в мене ніяк не вийде. Навряд чи він не помітить, якщо я спробую.

- Я нікуди не поспішаю, - цей цап знизує плечима і демонструє мені свої білі зуби.

- А я поспішаю! Мені треба бути на лекції! - Я засмучена настільки, що мало не стрибаю на місці й не притупую ногою.

- Тоді я прискорився б на твоєму місці, - киває у бік умивальника.

- Знаєш, Ахметов, ти просто нестерпна людина! - Ричу у відповідь і жбурляю кофту в раковину.

- Акуратніше, бо нова кофта коштуватиме явно дорожче за хімчистку, чи ти у нас майстриня на всі руки й ще одяг шиєш?

Стискаю зуби до скрипу і вмикаю такий напір води, щоб заглушити його неприємний голос.

- Чув сьогодні вранці новину, - а Нік, зважаючи на все, вирішив поговорити, бо замовкнути навіть не намагається.

- Сподіваюся вона була поганою, - бурчу у відповідь і навіть не обертаюсь. Згадую свій ранок і агресивність на цього кретина лише посилюється. Він мене ще й мамі здав, з усіма тельбухами. Слідопит чортів.

- Ооо, вона була більше, ніж поганою, - спиною відчуваю, що він підійшов ближче і від цього починаю прати набагато впертіше. - Батько розщедрився і запропонував твоїй матері переїхати в наш будинок, - те, що він стоїть позаду, в мене вже немає жодних сумнівів, його гаряче дихання обпалює моє вухо, від чого я різко сіпаюся і втискаюся в його живіт своєю спиною.

- Сумніваюсь, що ти їх привітав з такою новиною, - огризаюсь на його слова, хоч треба було мовчати. Але я не можу зараз контролювати себе.

- Я і так був надто добрий, коли запропонував відвезти тебе в універ на нашій машині з особистим водієм. На вітання мене вже не вистачило.

- Який же ти добрий, - б'ю його ліктем у живіт і відразу різко розвертаюсь до хлопця обличчям, - не забув згадати о котрій я поїхала додому і з ким була. Та ти прямо добряк, Ахметов.

– Приміряю на себе роль старшого брата. Турбуюся про молодшу сестричку, щоб її ніхто не образив. І щоб вона вчасно приходила додому. Вирішив показати тобі, наскільки я вмію бути дбайливим. - Його слова змушують мене скривитись.

- Навіть якщо наші батьки одружаться, я ніколи, чуєш, ніколи не буду тобі сестрою! - Кричу йому в обличчя і сама не помічаю, як скорочую між нами відстань. Настільки охоплена гнівом, що не звертаю увагу на те, як блищать очі Ніка. Як він на мене дивиться та пожирає своїм поглядом.

- З цим я повністю згоден! - Гарчить і тут же схопивши мене за руку втискає в себе, обпалюючи мої губи своїм подихом.

Я хапаю ротом повітря. Здається, ще трохи й легені просто згорять від нестачі кисню. Вони зараз палають так, що я починаю вірити в те, що здатна взагалі дихати вогнем.

- Ніколи більше не смій влазити в моє особисте життя, Ахметов! Ти мені ніхто, чуєш? Ніхто, щоб дозволяти собі таке! - Шиплю йому в обличчя і розумію, що мені час зупинитися. Час закрити рота і віддати йому чортову кофту. Нехай валить з нею на всі чотири боки. Але я вперто продовжую накликати на себе лихо. Не вмію я контролювати себе в подібних ситуаціях. Занадто емоційна. Занадто він мене дратує. Все зараз занадто!

- Ти перша влізла в моє життя, - цідить крізь зуби, а я роблю крок назад. Користуюсь нагодою, коли його рука нарешті відпускає мою.

Ми стоїмо один навпроти одного і часто дихаємо, пропалюючи один одного поглядом. Кожен хоче сказати багато чого і жоден не починає першим. Цю незручну паузу порушує дзвінок мого телефону. Гучна музика, яка змушує Ніка скривитися, а мене знову відчути провину. Тамі ніби відчуває, коли мені потрібно дзвонити.

Я глибоко вдихаю і лізу вільною рукою в кишеню штанів, у другій я все ще стискаю мокру кофту Ніка, з якої скапує вода на підлогу і, здається, ще трохи, і я влаштую тут потоп. Ахметов мовчки спостерігає за тим, що я роблю. Ніяк не коментує, тільки дивиться. Але я й так знаю, що він хоче мені сказати. Як зараз хоче наговорити гидоти про Тамерлана.

Дістаю телефон і зависаю, я не знаю, що сказати. Якщо він спитає, що я роблю, я не зможу збрехати йому ще раз. Це буде вже занадто.

- Що застигла? Не можеш прийняти виклик? То я допоможу! - Голос Ніка змушує мене ковзнути поглядом вище, і я не встигаю відвести руку в бік, як він вихоплює мій телефон і гидко посміхається.