Розділ 5.

Друга лекція добігала кінця, а я все ніяк не могла вирішити, як саме сьогодні сказати мамі, що до будинку свого нареченого вона поїде сама. Я чудово знала, що таке моє рішення її засмутить, але й ризикувати своєю нервовою системою не була готова. Я дуже хочу, щоб вона вийшла заміж і була щаслива з коханим чоловіком і думаю, що для цього необов'язково тягнути з собою свою дорослу дочку. Я вже у тому віці, коли можу жити сама. Повнолітня і цілком можу подбати про себе. Половина моїх одногрупників живе у гуртожитку і нічого, все у них чудово. Живи, здорові, щасливі.

- Тобі щось з їдальні принести? Чим запасатимешся сьогодні? - Настя дивиться на мене глузливим поглядом і тон її голосу викликає в мені бажання огризнутися.

- Нічим, я сама піду і куплю все, що мені потрібно, - розтягую губи в посмішці й бачу, як у неї запитливо вигинається брова.

Так, я вирішила, що вистачить сидіти й ховатися від цього зухвальця. Все одно якщо Ахметов захоче, то дочекається мене після пар і у своєму улюбленому стилі десь затисне, так що немає сенсу тут відсиджуватися. Тим більше потрібно звикати до того, що тепер його зухвалу пику мені доведеться бачити набагато частіше. Усі сімейні свята відбуватимуться у його присутності. Може мені замислитися над тим, щоб записатися до психолога? Хтось же повинен буде вислуховувати моє жалісне скиглення і не дати моїм нервам розхитатися.

- Ти йдеш чи тобі щось принести? - Примруживши очі й з милою усмішкою на губах піддягаю подругу.

- Ти за пару годин повірила в себе? - Настя тягнеться за мною слідом, і продовжує бурчати у мене за спиною.

- Ти ж і перерви прожити не може, щоб не закапати слиною підлогу і не подивитись на Ахметова. Вирішила не позбавляти тебе улюбленого заняття.

Настя чудово знає, як я відношуся до того, що вона готова заради Ніка останню сорочку на собі розірвати. І знає, що я не мрію закочувати очі щоразу, коли він повз нас проходить. Я б могла так робити з будь-яким іншим хлопцем, на якого вона поклала око, але з Ахметовим ця функція не працює. Подруга чудово знає як він погано поводиться зі мною і все одно зітхає по ньому кожну хвилину.

У їдальні величезне скупчення студентів, тому що зараз найбільша перерва і всі вирішили прийти підкріпитися. Ми з Настею займаємо свою чергу, а я постійно оглядаюся і видивляюся в натовпі Ніка. Якщо я знатиму, що небезпека наближається, то хоча б зможу якось прийняти оборонну позицію.

Коли проходить вже приблизно половина перерви, я починаю нервово дивитися на годинник і поглядом на дівчину, яка все ніяк не може забрати всі свої пончики, які замовила. Коли вона нарешті відходить, я замовляю чай і свою улюблену булочку. У першій частині дня я можу побалувати себе борошном.

У мене навіть нерви пустувати перестали, я змогла себе умовити, що Ніку до мене немає ніякої справи й сюди він вже точно не припреться, перерва то до кінця вже підходить. Саме на цьому настрої я беру свій чай і булочку і різко розвернувшись натикаюся на Інгу (ту саму злісну подружку Ніка), яка стоїть прямо посеред їдальні й щось обговорює зі своєю подругою. Я трохи її штовхаю, тому що не можу відразу загальмувати й кілька крапель чаю потрапляють на її сукню. Чорт! Ну чому саме мені так щастить? Зараз у цієї скаженої дах знесе від обурення. Я це з її почервонілого обличчя розумію й очам, які ось-ось з орбіт вискочать.

- Ти не бачиш куди преш, курка?! - Починає верещати так, що мені відразу вуха закрити хочеться від цього ультразвуку.

- А ти на що розраховувала стаючи посеред проходу?

- Ти що там буркнула?! - Ця ідіотка різко зривається з місця і підлітає до мене, зачепивши мою руку, в якій знаходиться чай і через секунду він опиняється на нас обох.

- Ну супер! - Шиплю їй в обличчя, - так краще?!

Стиснувши в пальцях булку, тут же кривлюсь, тому що крем моментально опинився на моїх пальцях.

- Ти мені коза ще й за хімчистку заплатиш! Ти взагалі знаєш, скільки коштує ця кофта? - Вона тут же окидає поглядом моє вбрання, яке звичайно ж не вартує як нова тачка і скривившись випльовує мені в обличчя, - хоча тобі звідки знати, ти це лахміття на смітнику відкопала?

- А ти мене не помітила? Поруч з тобою в баку рилася! - Ричу у відповідь і, подавшись уперед, змушую цю істеричку відстрибнути назад.

Сама ж вилітаю з їдальні на скаженій швидкості, навіть уперед не дивлюся. Зла настільки, що перед очима все плямами йде. І тут я на такій швидкості в когось врізаюся, з такою силою, що навіть пальцями вхоплююся за кофту цієї людини, щоб не впасти.

- Якого біса?! - Від звуку цього голосу я моментально підіймаю голову вгору і прикушую від розпачу губу. Цією людиною, на яку я налетіла, виявляється Ахметов. А його біла кофта вся забруднена кремом від моєї булки, тому що саме цією рукою я в нього вчепилася.

Очі хлопця палахкотять гнівним вогнем, а мій внутрішній голос репетує з неймовірною силою: “Нам торба! Нам торба!"

В голові виє сирена, повідомляючи мені про небезпеку, а я все так само стою і безглуздо ляскаю віями. "Біжи, дурепа!" - внутрішній голос намагається до мене докричатися, але я не можу нічого зробити з тим, що я впала в ступор і мені не виходить з нього вийти.

Напевно, вирішальним стає те, що Нік грізно звів брови й наблизився до мене настільки близько, що інстинкт самозбереження нарешті спрацював і я, зірвавшись з місця, дуже швидко стартую вперед.

– Стояти! - Чується грізний рик позаду мене, і це тільки стає мотивацією набагато швидше перебирати ногами.

Що робити? Що робити?! Мізки взагалі не розуміють. Я розумію, що мені треба сховатися, але не розумію, де і куди. Та і як можна сховатися, коли за тобою женеться цей придурок? Адже він побачить, якщо я зайду в аудиторію.

Чому все це відбувається зі мною? Навіщо я взагалі з аудиторії виперлася? Адже мій попередній план був просто шикарний! Сиди собі тихо і нікому на очі не трапляйся. І тоді б не сталося цього кошмару. Це взагалі його дівиця винна! Стала посеред дороги та ще й поводиться як базарна бабця!