Розділ 4.

Знаєте, що я найбільше не люблю вранці? Цю мелодію мого дзвінка від звуку якого хочеться когось прибити. Будильник репетує так, ніби йому хтось робить харакірі, а я лише накриваю голову подушкою і голосно гарчу. Я дуже розраховую на те, що зараз будильник вибухне, а я зможу зі спокійною совістю спати далі. Ще трохи. Ну хоча б пів години.

Але ні, дива не відбувається і судячи з того, як з мене злітає ковдра і ноги обдає холодним повітрям, то наш домашній командир уже вдома і готовий нагадати, хто тут відповідальна мати.

- Навіть не думай вдавати, що ти ще спиш. Я чула як ти невдоволено вила. - У голосі мами немає жодного співчуття. І в цей момент мені хочеться натякнути їй на те, що дочка у неї одна і було б непогано хоч трохи виявити співчуття.

- І замість того, щоб мене пошкодувати, ти вирішила мене добити? - Сідаю на ліжку і невдоволено дивлюся на матір. Так, зараз я шкодую, що вчора поїхала до клубу, а не додому. Адже я могла гарненько виспатися. Але ні, натомість я обрала проблеми й тісну кімнату з Ніком, який снився мені всю ніч, і я благала цього ірода дати хоч трохи поспати. Звичайно ж він снився мені в ролі біса, який псував моє ідеальне життя!

Відганяю від себе всі ці думки й окидаю маму з ніг до голови невдоволеним поглядом. Сьома ранку, а вона виглядає свіжою та виспаною. І навіть встигла нафарбуватись і до досконалості вигладити свій робочий костюм. Мені ніколи не бути схожою на неї, я готова вбити за зайві тридцять хвилин, які я можу ще поспати та можу забити на той факт, що моя спідниця випрасована не до ідеальності. Думаю, навколишнім буде плювати на мою пом'яту спідницю, якщо я буду злою мегерою й буду огризатися на кожне слово кинуте в мій бік.

- Я поспівчувала б, якби не знала, що вчора ввечері ти поїхала не додому, а на вечірку. - Мама дивиться на мене суворим поглядом, а я лише запитливо підіймаю брови.

Запитань у мене виникає дуже багато і за кілька секунд. По-перше, хто мене здав? По-друге, з якого це часу у нас за таке засуджується? Ну і, по-третє, звичайно ж мене бентежить ось цей її суворий погляд. Я почуваюся зараз так, ніби мене зловили на гарячому, але ж я й не ховалася...

- Не пригадую, щоб це було заборонено, - примружую очі й дивлюся на маму впритул. Я проґавила момент, коли у нас з'явилися нові правила? Де цей перелік? Я бажаю з ним ознайомитись!

- У нас був договір. Якщо ти ходиш по буднях на подібні заходи, то, по-перше, ти повертаєшся додому до дванадцятої, а по-друге, не ниєш зранку, що тобі хочеться поспати.

І все ж де це гаденя, яке мене здало? Хто стояв під моїми дверима і засікав, коли й о котрій я притягла свою тушку додому?

- Знаєш, вранці ти мало схожа на милу і добру жінку, - кривлюсь і, вставши з ліжка, прямую прямо у ванну кімнату.

І тільки зараз до мене доходить, що водій міг здати мене тільки з тим, куди мене відвіз, а ось до якого часу я була там, і коли я повернулася додому... Він ніяк не міг знати. Відповідно у мене виникає питання.

- А чого ти взяла, що я не повернулася додому до дванадцятої? - Кричу мамі з ванної кімнати. Звичайно пізно махати шаблею та кричати, що я слухняна дівчинка, мама і так уже все зрозуміла. Але от гаденя хотілося б знати в обличчя.

- Нік сьогодні вранці дуже люб'язно поцікавився, чи не потрібен тобі водій, щоб встигнути до університету, адже ти гуляла допізна. Могла й проспати.

- Козел дбайливий. - Бурчу собі під ніс. 

Це ким він у нас тут зробився? Донощиком? У роль дбайливого братика я в житті не повірю. А ось роль негідника йому і грати не треба було. Це ж треба... Здав мене з усіма тельбухами. І головне, під яким соусом подав. Та він би перший мені стусан під одне місце зарядив, а не машину з особистим водієм надіслав. Ну й цап!

- Сніданок готовий, - каже мама, як я заходжу на кухню. Мій шлунок тут же бурчить на знак подяки. Люблю, коли мама готує, смачно настільки, що пальчики можна облизати.

- Дякую, - падаю на стілець і тут же роблю ковток кави, - у тебе сьогодні є якісь плани? Додому заїдеш чи одразу поїдеш до нареченого?

Не можу приховати посмішку. Таким чином, я натякаю мамі, що хочу обговорити цю тему. Адже я справді за неї рада, вона як ніхто заслуговує на такого чоловіка як Олександр і кохання з ним. Звичайно, я ще хочу обговорити вчорашній випад Ніка, але судячи з маминого настрою, у неї все добре. Звичайно, вона звикла до чогось подібного, але його вчорашній виступ... це було занадто.

- Якщо ти сама розпочала цю розмову... - Мама загадково усміхається, а я навіть не можу припустити, про що йтиметься. - Після інституту нічого не плануй і відразу йди додому, - я лише запитливо скидаю брови. Вона не буде на роботі? Чекатиме мене вдома? А що сталося?

- Тільки не кажи, що в нас буде званий обід, - я тут же кривлюсь, - я після вчорашнього ще місяць відходитиму. Думаю, тобі самій там не все сподобалося.

- Ні, обіду не буде. Ми збиратимемо речі, - кожна її фраза шокує мене ще більше за попередню.

- Чиї? - Я роблю занадто великий ковток кави й відразу обпалюю язик. Не можу зрозуміти, до чого веде мама. Точніше наївно не хочу розуміти її натяки.

- Наші, - на її губах розпливається посмішка, а я поки що не можу відповісти тим самим. Всередині неприємно все зводить судомою та думки вже всякі в голову лізуть. І внутрішній голос кричить, що нічого доброго зараз не почую. Але все ще намагаюся лишатися оптимісткою.

- Навіщо? Ми що кудись летимо відпочивати? - А ось ця ідея мені вже подобається більше. Якомога далі від токсичного Ніка і ближче до теплого сонечка та гарної засмаги.

- Ні, ми переїжджаємо. - Мама урочисто вимовляє ці слова, а в мене чашка з рук випадає і з дзвоном розбивається об підлогу.

- Як переїжджаємо? Куди? - Я вимовляю ці слова майже пошепки, тому що вже й сама знаю відповідь.

- Ми житимемо всі разом. Однією великою та дружною родиною.

Ага, або поки Нік не приб'є мене при першій же нагоді...