Розділ 3.

Нік шокує мене з кожною секундою дедалі більше. Навіщо все це потрібно?! На що він сподівається? Невже до нього все ще не дійшло, що ні я, ні він нічого не вирішуємо? Якщо батьки вирішували одружитися і жити разом, то його загрози в мій бік аж ніяк не вирішать цієї проблеми.

- Припини! - Шиплю у відповідь і намагаюся вирвати свою руку з його залізної хватки, - годі!

Нік навіть не думає зупинятися, тягне мене вперед, а я вже й справді починаю вірити в те, що він розповість усе Тамерлану. Серце боягузливо падає у п'яти й навіть ознак життя не подає. Цей самозакоханий придурок зараз мені життя зіпсує, а я так і буду як слухняна вівця слідувати за ним?!

– Ахметов! - Кричу щосили, але він втягує мене в зал, де зараз повний розпал вечірки. Купа людей танцює на танцмайданчику, хтось взагалі виліз до діджея і витворює там таке, ніби все життя готувався до цієї хвилини слави.

Людей занадто багато, ми знаходимося в центрі самої юрби й коли починається ритмічна музика, то люди просто починають стрибати й тим самим штовхають нас з Ніком у різні боки. Здається, успіх все-таки вирішив повернутись до мене обличчям, а не тим, чим зазвичай і Ахметов просто випускає мою руку зі своєї хватки. Я навіть щастю своєму не одразу вірю. Тільки коли я вбиваюсь у якогось хлопця позаду себе, бо мене відштовхнули, а Нік не зміг утримати, я розумію, що я вільна! У голові лише одна думка - мені треба знайти Тамерлана! І встигнути треба швидше за цього козла скаженого!

Я пробиваюся через натовп, встигаю навіть кілька разів обуритися за те, що мене хтось уже встиг облапати. І нарешті вибігаю до барної стійки, біля якої стоїть Тамі й виглядає на мене.

- Привіт, - видихаю йому у вухо, бо мене вже згребли в обійми й придушили так, що говорити практично неможливо.

З Тамерланом ми зустрічаємося вже три місяці. Він старшокурсник, тільки не нашого універу. Я познайомилася з ним на одній з таких тусовок, коли мене Настя притягла на чергову вечірку, сподіваючись підчепити Ніка. Виявилося, що Тамерлан товаришує з хлопцями з мого універу і вони часто тусуються в одній компанії. Наші стосунки не зайшли надто далеко. Точніше вони не зайшли далі поцілунків та побачень. Він не наполягає на чомусь більшому, а я поки що не відчуваю, що готова зробити наступний крок. Я була вдячна йому за те, що він мене не квапив.

- Ти де була?! - Кричить мені у відповідь і відразу намагається мене поцілувати, а я якось ніяково відвертаю обличчя, так, що його губи ковзають по моїй щоці. 

Не знаю, що зі мною таке. Мені здається, що зараз поцілуватися з Тамерланом буде занадто, тому що губи все ще палають від поцілунку іншого хлопця... Я починаю ненавидіти Ахметова ще більше цієї секунди. Здається, моя лють помножилася на злість. Через його безглузду витівку я зараз почуваюся ошуканкою і зрадницею.

- Що таке? - Тамі трохи від мене відсторонюється і вдивляється в моє обличчя. І я розумію, що мені знову доведеться збрехати. Який раз за сьогоднішній вечір? Чортів Нік!

Я чудово знаю, що нічого не зробила, але почуваюся винною. Вирішую, що зараз йому точно нічого розповідати не буду і не впевнена, що колись взагалі наважусь. Зараз я вся на емоціях і можу сказати це не так, і тоді станеться чорт знає що... Тамі все може неправильно сприйняти й Нік позбудеться зубів. Адже це приваблива перспектива і варто її обміркувати. Шкода, що я не така мстива.

- У мене страшенно розболілася голова, може, підемо звідси? - Вимовляю жалібним голосом йому на вухо і зараз навіть готова схрестити пальці, аби він не відмовився. Вечірка, по суті, тільки-но почалася і Тамерлан, напевно, хотів тут провести більше часу. Але я не можу ризикувати й чекати доки Нік вирішить до нас підійти й все споганити. Я навіть не сумніваюся, що цей хлопець на таке здатний.

- Хочеш піти? Добре, - Тамерлан стискає мою долоню і починає йти попереду розштовхуючи всіх на своєму шляху.

Я, мабуть, поруч з ним виглядаю зовсім маленькою. Тамерлан дуже високий та накачаний. Навіть на підборах я дістаю йому лише до плеча, що вже казати про те, коли я біжу за ним у кросівках. Для того, щоб не відставати, мені доводиться дуже швидко перебирати ногами, тому що один його нормальний крок це як майже моїх три. І зараз, коли я про це думаю, в голові гидко звучить прізвисько, яке мені дав Ахметов - Коротенька.

- Ти не ображаєшся, що ми так рано пішли? - Запитую хлопця, як тільки ми виходимо надвір. У скарбничку до почуття провини додалося ще й те, що я повела його з вечірки.

Тамі мені щось відповідає, але я пропускаю кожне його слово повз вуха, тому що я зустрічаюся поглядом з Ніком, який стоїть на вулиці й уважно стежить за тим, як ми виходимо із закладу. Серце зрадливо б'ється в грудях, а мої пальці впиваються в руку Тамерлана настільки, що я вже навіть їх не відчуваю. Якого біса він тут робить?! Невже він знав, що я спробую втекти? Мене так просто прорахувати?

Посмішка хлопця говорить лише про одне - "ти ж не думала, що зможеш мене переграти?"

Але найгірше стається тоді, коли Нік, криво усміхнувшись, підморгує мені, а потім починає йти в наш бік.

Ні. Ні. Ну, будь ласка...

Від хвилювання впиваюся пальцями в долоню хлопця. Я починаю проклинати цей вечір і провиною всього лише одне ім'я. Ім'я, від якого в мене починає сіпатися око.

- Нік, привіт, - Тамерлан усміхається гаду і простягає руку для того, щоб привітатися.

- Вже йдете? - Питає і на мене таким поглядом дивиться, що я ледве тримаюся, щоб не послати його якомога далі. Він же на моїх нервах грає. Задоволення гад отримує від того, що відбувається. Адже я, по суті, почуватися винною, хоча не повинна, це все він. Він сам ситуацію створив. Сам поцілував. І сам же почав мене цим шантажувати!

- Так, якось тухло тут, - Тамі притискає мене ближче до себе, і я вдячна йому за те, що він не каже, що це я його звідси тягну, а каже так, ніби це було нашим спільним рішенням.

- Не сподобалася тусовка? - Це питання вже призначається мені, і я просто дивуюся звідки він взагалі тільки нахабства набрався. І при цьому його очі ковзають по моїх губах, а мене цієї ж секунди в жар кидає. Миттю згадую тісне приміщення... Те, як він стоїть до мене близько. Як його губи торкаються моїх... Я чомусь ніколи не думала, що вони можуть бути такими м'якими...